МАНІФЕСТ історичної агенції ЛІТОПИС НЕЗЛАМНОСТІ

Нашим вільним, сміливим, самодостатнім колегам-історикам.

Ми завдячуємо нашій освіті та професії вмінням мислити критично. З висоти пташиного польоту охоплювати холодним поглядом поля битв, зазирати за шпаринки високих кабінетів, стенографувати дипломатичні баталії. Відкидати власні емоції, аби дати право сміятись та плакати іншим. Професія дає нам таке право, історичний час, у який нам з вами випало жити – ставить нас перед таким обов’язком.

Цьогорічний (2022 р.) День історика надихнув, аби закликати вас такий обов’язок виконати – задля майбутніх поколінь наших колег, співгромадян, школярів та студентів, дослідників та публіцистів – прискіпливо та фотографічно задокументувати й осмислити історію війни росії проти України, варварства проти Цивілізації, що розпочалась 24 лютого 2022 року, але триває вже 8 років, і не дає нам спокою вже 800 років.

В читальних залах бібліотек та архівів, в конференц-холлах та в університетських аудиторіях – хіба могли ми уявити, що матимемо честь спостерігати, як кульмінація нашої величної історії боротьбі із віковим ворогом розгортатиметься на наших очах?

Для того, щоб розгорнути наш історичний фронт для боротьби з агресором – ми, команда істориків-волонтерів, створила історичну агенцію – ЛІТОПИС НЕЗЛАМНОСТІ, і пропонуємо кожному колезі та колежанці, історикам, експертам у своїх наукових напрямках, долучитись до літописання України, що зараз випростовує свою історичну міць у горнилі кривавої війни.

Ми віримо, що ви відгукнетеся на поклик серця і спрямуєте хід ваших думок на стежку нашої спільної справи! Ми, як ніхто інший, розуміємо, що ворог жадає знищити нашу ідентичність, коріння нашої свободи – українську історію, культуру, писемність та мову. Але ворог не міг уявити, що його прагнення до знищення стане цементом для монолітної вільної нації українців. Тепер кожен із нас нарешті на своєму місці. Війна розставила всі крапки над “і” та нерозривно згуртувала нас.

Наша Армія нищить ворога на фронті, кібер-війська атакують його віртуальний простір, рекламні – створюють крутий патріотичний контент-поміч нашому народу. Влучні відеоролики підіймають бойовий дух, щоразу, коли вмикається телевізор. Наші фотографи документують кожен клаптик сьогодення. Журналісти фіксують на папері пам’ять усіх гірких подій. Художники силою символів і кольору передають глибину пережитого. Інформаційники 24/7 розповідають світу правду чужої для нього війни – чому і за кого стоять наші хлопці та дівчата із ЗСУ, які щодня дарують нам надію; як волонтери дістають із-під землі давно закопану й забуту віру. І ми, наша професійна спільнота, озброєна фундаментальними знаннями та критичним мисленням – не можемо зостатися осторонь. Бо тільки ми можемо відповісти на питання – як таке стало можливим? Чому людство не робить роботу над помилками? Як кувалося абсолютне зло та в якому дусі зродились його ковалі? А головне – як запобігти повторенню цього зла. Бо тільки разом ми покажемо усю любов до нашої суверенної держави!

На жаль, ніхто з нас не зможе змінити хід кривавих подій в історії, що які розбудили нас о 5 ранку 24 лютого 2022 р. Але ми в силі їх не забути. Осмислити. Увіковічити подвиги та затаврувати злочини. Вкарбувати в національний пантеон нових героїв, нові символи. Пам’ять нашого народу віками не вмирала і не вмре!

І в наших силах зараз зробити так, щоб про це не забув увесь світ.
«Історія – свідок минулого, світло істини.
Історія – життя пам’яті.
Історія – свідок часу, вчителька життя.
Не знати історії – означає завжди бути дитиною»
І не можна не погодитися з Цицероном.

Час постправди для українців пройшов. Сьогодні кожен із нас, від Маріуполя до Ужгорода, знає, що – біле, а що – чорне, хто друг і хто – ворог. Ми, як історики, повинні зробити все, щоб зберегти цей чистий погляд та ясність речей на віки. Щоб гасло «Ніколи знову» стало не просто гаслом, а керівництвом до дії. Тому ми маємо йти за покликом серця робити те, що можемо і те, що вміємо. Шукати для цього можливості. Щоб ніхто і ніколи не зміг сказати нам, історикам, що «історію переписують».

А щоб мати щеплення від «переписування – історія має спиратися на факти. Голос свідків здатен їх зберегти і сформувати спадщину для майбутніх поколінь. Під час наших лекцій ми мріяли потрапити в часи Ісуса, Цезаря, Ярослава, Степана – дізнатися як все було насправді… і трохи більше. А зараз ця нагода випала саме нам. Ми свідки і водночас історіографи для наступних поколінь. Перш за все, щоб те гасло «ніколи знову» набуло справжнього сенсу. І щоб біль, страх, звитяга і гордість, пережита в ці нелегкі часи, назавжди закарбувалися у ДНК нації.

Sine ira et studiо. Або ж з праведним гнівом, та без упередження. І хай для вас це буде єдиним правилом!Ми не маємо морального права стати втраченим поколінням. Люди, які пережили тонни крові, агресії, люди, що закарбували жах в очах заслуговують на пам’ять і шану. Єдина червона лінія для нас – це забути бодай хвилину із пережитого, бодай одне життя, покладене за свободу України. А значить – ми маємо діяти.

До бою, історичний фронт!
Слава Україні!!!