Нікола Артемійович Терещенко: і собі, і людям
На фоні російсько-української війни загострилися потреба вивчення та захист української культури. Зростає інтерес до власної історії та пошук інноваційних підходів сучасного бізнесу та держави у збереження українських традицій. Шукати відповіді варто в історії. Прикладом ефективного ведення бізнесу поруч із благодійністю є діяльність Ніколи Артемійовича Терещенка.
Нікола Артемійович Терещенко походив із козацького роду. Його батько у першій половині ХІХ ст., завдяки чумакуванню та діловій хватці, швидко зайняв провідне місце у цукровиробників Російської імперії.
Нікола ТерещенкоВиробництво цукру забезпечило Терещенків мільйонними прибутками. На момент заснування «Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» в 1870 році початковий капітал підприємства становив 3 млн руб. Ця сума поступово зростала: до 1900 року вона збільшилася до 8 млн руб. Щороку цукрові заводи Терещенків виготовляти продукції на більше ніж 21 млн руб, що зробило їх справжніми цукровими магнатами. В 1911 році на рахунках сім’ї в закордонних банках зберігалося понад 13 млн рублів. Значну частину своїх доходів вони спрямовували у благодійництво.
12 березня 1870 року Терещенки за високі заслуги та меценатство отримали дворянський титул по чоловічій лінії. Герб родини містив девіз «Прагнення до суспільних справ».
Діяльність Ніколи Артемійовича розвивалася у трьох напрямках: земське управління, просвітництво та благодійність. Він розумів значення освіти, оскільки сам завершив лише Глухівське повітове училище. У рідному Глухові він фінансував численні проєкти.
При 7 найбільших цукрових заводах Терещенків працювали початкові народні училища для дітей службовців і робітників. Наприклад, при Андрушівському заводі на Житомирщині з 1871 р. існувало початкове однокласне училище, де навчалося близько 150 дітей. У 80-х роках XIX ст. побудоване початкове училище, яке утримувалася за його кошти. Діти навчалися безкоштовно.
При Михайлівському заводі на Глухівщині у 1880-х роках за фінансового сприяння Терещенка було побудоване початкове училище, яке відвідували також діти з навколишніх сіл. Хоча училище вважалося земським, його утримували за кошти підприємця.
У 1874 р. Підприємець фінансував у Глухові будівництво учительського інституту й зразкового міського училища при ньому. Тут навчалися студенти з незаможних верств населення. Він став найстарішим педагогічним навчальним закладом в Україні. Сьогодні тут розташований Глухівський національний педагогічний університет імені О. П. Довженка.
Завдяки Ніколі Артемійовичу Глухів став освітнім та культурним центром краю. Виписка із журналу засідання міської думи в березні 1904 р. свідчить: «Доброчинна діяльність Ніколи Артемійовича Терещенка на користь Глухова мала чітко продуманий, визначений і систематичний характер. Вона була спрямована на розвиток освітніх закладів у місті, на розвиток та покращення медичної допомоги міському населенню й на допомогу найбіднішим громадянам».
У промові до відкриття пам’ятника відомому підприємцю та меценату в 1903 році йшлося: «Сучасний Глухів своїм відродженням зобов’язаний громадській та просвітницькій діяльності Ніколи Артемовича, яка перетворила забуту глушину на один із центрів Південного краю. Ця діяльність в основному була спрямована на піклування про народне здоров’я, особливо найбіднішої частини населення, і на народну просвіту…».
При цукробуряковому заводі Хутора-Михайлівського (Сумська обл.) він відкрив безплатне трирічне народне училище на 60 учнів, безплатну лікарню та чайну для робітників, яка стала одночасно клубом і театром.
Переїхавши до Києва, Нікола Терещенко продовжив громадську та благодійницьку діяльність. Він пожертвував на впорядкування 1‑ї Олександрівської чоловічої гімназії («Жовтий корпус» Київського університету) 40 тис. рублів. Як попечитель із 1881 року меценат щороку виплачував стипендії щонайменше 10 гімназистам.
За його сприяння у 1881 році відкрилося училище для сліпих. На той час це був єдиний подібний заклад в усій Російській імперії.
Нікола Терещенко допомагав також жіночим гімназіям. Завдяки активній участі в Києві було відкрито кілька комерційних шкіл, а в 1899 році – на Подолі першу в імперії жіночу торгівельну школу, де навчалися дівчатка з 11 років, незалежно від їхніх статків. Меценат вніс до фонду на розширення і перебудову Подільської гімназії 15 тис. руб.
У випуску № 5 журналу «Нива» за 1903 рік у статті про йдеться, що: «загальна сума пожертв Н. Терещенка сягає понад 5 млн. рублів. Близько 1,5 млн він пожертвував на лікарні, притулки, санаторії та інші благодійні установи. 1,5 млн. – на будинки працелюбства 16 і опікування над глухонімими і сліпими. На той час це колосальні суми.
Без Ніколи Артемійовича не був би створений Політехнічний інститут. Основна мета – кваліфіковані кадри на своїх фабриках. Для будівництва корпусів. він виділив 150 тис. рублів. Сьогодні архітектурний ансамбль цієї частини університету став однією з візитівок Києва.
Окрім підтримки освіти, підприємець підтримував колекціонування предметів мистецтва та культури. Він вклав кошти у будівництво театрального інституту ім. Карпенка-Карого, Покровська церква на Солом’янці, собор Св. Миколая у Покровському монастирі, Троїцький народний дім товариства грамотності (нині Київський театр оперети), Міський музей старожитностей та мистецтва, а також Володимирського собору.
Збирати твори мистецтва Н. Терещенко розпочав ще у Глухові. Після переїзду до Києва підприємець продовжував купувати полотна художників. В основному на виставках у Києві, Петербурзі та закордоном. Для Київського художньо-промислового і наукового музею меценат придбав велику колекцію артефактів із розкопок Вікентія Хвойки, замовив 34 портрети.
Нікола Артемійович разом з братами зверталися за консультацією до мистецтвознавців. Родина мала тісні контакти з Адріяном Праховим, Іваном Крамським, Іваном Шишкіним, а також з родиною Ханенків. Саме завдяки їхнім спільним зусиллям і благодійним внескам, Київ отримав значні культурні надбання. А його донька Варвара разом із чоловіком Богданом Ханенком зібрала унікальну колекцію художніх творів, які стали основою для створення музею східного та західного мистецтва Богдана та Варвари Ханенків. В колекції благодійника були «Селянин з вуздечкою» І. Крамського, «Дівич-вечір» В. Маковського, «Поприщин» І. Ріпина, ряд пейзажів А. Куїнджі, І. Шишкіна, І. Айвазовського та інших.
Зібрана ним та його братом Федором колекція полотен уславлених митців дотепер складає основу чотирьох київських музеїв, три з яких – музей Т. Г. Шевченка, музей «Київська картинна галерея», музей західноєвропейського мистецтва.
Загалом на потреби Києва Терещенко витратив близько 2,5 млн рублів, що на той час було астрономічною сумою. Загалом на благодійність Нікола Терещенко віддавав до 80% свого прибутку.
Варто звернути увагу, що благодійна діяльність Н. А. Терещенка не мала українського національного спрямування. Він не був учасником українських партій і відмежовувався від протиурядових рухів. Нікола Артемійович був передусім підприємцем і добре розумів правила гри. На це звертали увагу, недаремно Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» в образі жадібного захребетника-капіталіста Калитки змалював саме Терещенка. Але, тим не менш, маючи можливість та значні матеріальні ресурси, він вкладав кошти у розвиток освіти та мистецтва, підтримував сиротинці та лікарні саме в Україні. Завдяки фінансуванню стипендіальних програм для обдарованих студентів, що дало шанс багатьом людям на гідне життя.
Протоієрей Київського Свято-Володимирського собору М. Д. Злотовєрніков згадував, що «добро для нього не було випадковим явищем життя, а постійною потребою серця і подвигом душі. Воно творилося зі спонукань вищої властивості, і тому дріб’язковій самоповазі не було місця».
Родина Терещенків багато уваги приділяла проблемам соціального характеру. Нікола Артемійович фінансово підтримував філантропічні організації Києва та Глухова. Наприклад, Товариство швидкої медичної допомоги, Товариство боротьби із заразними хворобами, Попечительство трудової допомоги тощо. А при всіх цукрозаводах цієї родини працювали безкоштовні медичні заклади а також «їдалені дешевих обідів».
У Глухові Нікола Терещенко заснував у 1871 р. дитячий притулок, на який пожертвував 15 000 рублів. На ці кошти було збудовано одноповерховий флігель із банею та пральнею.
У 1881 році він виділив понад 23 тис. рублів на будівництво Маріїнського дитячого притулку на розі вулиць Паньківської та Микільсько-Ботанічної заддля поліпшення становища сиріт та дітей із незаможних сімей. У притулку пропонували денну опіку для тих, хто досягнув шкільного віку, влаштовуючи їх у навчальні та професійні заклади. У газеті «Киевлянин» про доброчинність Ніколи Артемійовича писали: «Денні притулки для дітей робітників існують у Києві вже понад 18 років.
У 1892 році, як визнання великого внеску в життя та розбудову міста, Нікола Артемійович Терещенко був зарахований до почесних громадян Києва, а у 1899 році вулицю, на якій він проживав, було перейменовано на Терещенківську.
Про повагу до Ніколи Артемійовича Терещенка, його всебічну підтримку простого населення свідчать встановлені пам’ятники та вулиці, які носять його ім’я. У 2009 році в Києві відкрили новий пам’ятник меценату авторства скульптора Олександра Михайлицького. Його встановили на території Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії.
У 2014 році відкрито пам’ятник Ніколі Терещенку у місті Андрушівка Житомирської області. В пам’ять про видатного підприємця та мецената його прізвищем названо вулиці у Києві, Дніпрі, Глухові та Нікополі.
Підприємець Нікола Терещенко був однією з ключових особистостей, які зробили значний внесок у розвиток меценатської справи в Україні. Його благодійницька діяльність є прикладом того, як поєднання матеріальних ресурсів і глибокої соціальної відповідальності може допомогти досягти значущих результатів у різних сферах життя. Підприємець змінював підходи до меценатської діяльності. Він зміг створити модель доброчинності, яка й сьогодні є актуальною. Вона демонструє важливість приватної підтримки у розвитку важливих соціальних та культурних ініціатив. Нині є важливою частиною стратегії, яка має на меті збереження національної ідентичності та культурної спадщини.