Добровольчі формування тероборони або мінітмени по-українськи – Берлін Дмитро

Дмитро Берлін

Магістр історії (УДУ ім. М.П. Драгоманова) за спеціалізацією "експертиза культурно-історичних цінностей", вчитель історії. З початку повномасштабного вторгнення - доброволець територіальної оборони.

Розділ статті: Війна

Історичний досвід показує, що вдало чинити спротив загарбникам можуть не лише регулярні війська, а й парамілітарні озброєні формування з місцевих жителів. Так, ще у Римській імперії були «ауксилії» – спеціальні підрозділи, що формувалися з місцевих жителів чи ветеранів та виконували допоміжні функції для легіонів. В історії України неодноразово були випадки, коли зброю до рук для захисту від ворога брали звичайні люди, які не були професійними військовими. Наприклад, у 1068 року під час одного з чергових нападів половців кияни приходили до князя Ізяслава Ярославича з проханням дати «оружжя і коней», щоб обороняти Київ від кочовиків-загарбників. Не можна оминути увагою і масове покозачення селян під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 років. Трагічною подібною сторінкою в українській історії є Студентський Курінь Січових Стрільців, який майже весь трагічно загинув під Крутами. З більш сучасних прикладів у світовій історії можна назвати «народне ополчення», яке почало формуватись добровільно у 1941 році в основних містах СРСР (в тому числі й у Києві) з людей, які не підлягали першочерговому призову до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії. Наспіх озброєне та екіпіроване за залишковим принципом, воно відіграло свою роль на початкових етапах німецько-радянської війни, вигравши час для організації оборони.

Можемо згадати і сучасну армію Швейцарії, основою якої є саме громадянське ополчення, яке зберігає вдома зброю та за покликом держави готове стати до лав регулярних військ протягом однієї доби. Іншим прикладом є Союз Стрільців Литви –  воєнізована організація, яка готує громадянське населення до територіальної оборони та партизанської війни проти росії, однак найбільш відомим прикладом залучення цивільних до захисту держави у світовій історії є американські мінітмени. На початку війни за незалежність США влада зіткнулася з проблемою формування армії для оборони молодої держави від колишньої метрополії – Англії. У американських колоніях ще з XVII ст. було місцеве ополчення для захисту від індіанців – прості селяни, які в умовах фронтирного життя та постійної небезпеки мали зброю та майже за хвилину у випадку нападу могли забігти у свій будинок, схопити власну рушницю і відтепер були вже не селянами, а повноцінними бойовими одиницями, звідси і назва (від minute, «хвилина» та men, «люди»). Саме на основі таких ополченців і була створена Континентальна армія, яка почала воювати за незалежність США проти регулярних британських військ і врешті перемогла. Значно пізніше, вже після війни за незалежність, у 1791 році була прийнята найбільш знаменита друга поправка до Конституції США, згідно неї саме таке ополчення з озброєних громадян є неодмінною складовою національної безпеки США: «Через те, що для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися».

Готуючись до можливого нападу, у «переддень» повномасштабного вторгнення росії, 1 січня 2022 року в Україні було введено в дію Закон України «Про основи національного спротиву», котрий вводив в обіг два нових поняття:

• «добровольче формування територіальної громади (ДФТГ)» – воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони;
• «доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України» – громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п’яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Дещо раніше, 29 грудня 2021 року було затверджено «Порядок застосування членами добровольчих формувань територіальних громад особистої мисливської зброї, стрілецької зброї, інших видів озброєння та боєприпасів до них під час виконання завдань територіальної оборони». Тобто, було створено юридичну базу для залучення добровольців-громадян до оборони держави, в тому числі з використанням власної мисливської зброї.

Фактично ж такі підрозділи почали формуватись та озброюватись наспіх вже після початку російського вторгнення. Вони виконували різноманітні завдання залежно від їхнього місцезнаходження. Хтось стояв на блокпостах в тилу, хтось звільняв населені пункти разом з регулярною армією. Деякі підрозділи як, наприклад, ДФТГ м. Харкова «Хартія», пізніше була реорганізована в регулярну 13-ту бригаду Національної Гвардії.

Тут варто наголосити, що не потрібно плутати Добровольчі Формування (ДФТГ) з регулярними військами Територіальної оборони ЗСУ. За згаданим вище законом, Територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.

До військової складової належать Збройні Сили України, Служба безпеки України, Національна гвардія, Прикордонна служба, тощо. Тобто всі органи, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони. Цивільна складова територіальної оборони включає державні органи, органи місцевого самоврядування, тобто місцеву владу, яка залучається до територіальної оборони. ДФТГ та добровольці тероборони ж належать до так званої військово-цивільної складової. ДФТГ підпорядковуються командиру найближчого підрозділу територіальної оборони, координують з ним усі свої дії та виконують їхні вказівки. Простими словами, доброволець територіальної оборони – це цивільна людина, котра виявила бажання брати участь у територіальній обороні держави. Вона ходить на роботу, не живе у казармі, а у свій вільний або визначений та погоджений з роботодавцем і командиром час виконує певні завдання. Тобто, добровольці ДФТГ не є військовослужбовцями, але прирівняні до них у деяких правах та обов’язках.

Що цікаво, сучасна Білорусь вирішила повторити український досвід, тому 17 червня 2023 року диктатор Лукашенко підписав закон «Про народне ополчення». За ним у Білорусі почалось формування підрозділів територіальної оборони з добровольців, що не підлягають призову, з явним мавпуванням назви, що вживалась до подібних радянських формувань часів Другої Світової війни – «Народного ополчення». Щоправда, в 40-х роках вони були цілими «дивізіями», а в сучасній Білорусі лише «загонами». На дивізії людей, мабуть, не назбиралось.

Повертаючись до українських добровольців територіальної оборони, до цього часу у читача, мабуть, уже виникло логічне запитання: «А які ж «завдання територіальної оборони» виконують такі підрозділи?» Відповідь на нього буде дуже суб’єктивною, оскільки кожен такий підрозділ може знаходитись у прифронтовій зоні або ж навпаки- глибокому тилу, відповідно і завдання різняться. Але поєднує їх одне : всі вони знаходяться «на самозабезпеченні». За вищезгаданим законом «Про основи національного спротиву» місцева влада може фінансувати, по суті, свої ж підрозділи. Але всі ми знаємо українські реалії, тому ситуація на місцях також може різнитись. Як правило, регулярні війська, а іноді і місцева влада, котрим підпорядковуються ДФТГ, покладають на них такі завдання: патрулювання місцевості та слідкування за дотриманням комендантської години, охорона громадського порядку, несення служби на блок-постах спільно з Національною Поліцією. В багатьох ДФТГ сформовані мобільні вогневі групи, що займаються відбиттям атак з повітря ворожих дронів-камікадзе. Ще одним завданням Добровольчих Формувань, що прописане в законі, є «підготовка громадян до національного спротиву». Так, на базі багатьох ДФТГ відбуваються вишколи для цивільного населення з домедичної допомоги, володіння зброєю, тактики, тощо. Автор цих рядків був багаторазовим свідком ситуацій, коли цивільна людина, долучившись до ДФТГ, отримувала тут багато теоретичних та практичних навичок і вже з ними йшла на контракт чи за мобілізацією у Збройні Сили України, де здобуті навички ставали їй у нагоді.

Тому добровольчі формування територіальної оборони є перспективною базою для такої необхідної зараз мілітаризації суспільства та є способом залучити цивільне населення до військової справи та оборони держави. І чим більше місцева влада підтримуватиме добровольчі формування, тим потужнішою ставатиме оборона як регіону зокрема, так і України загалом.