Природні ресурси мають важливе стратегічне значення для економічного розвитку держав. Але вода, нафта, газ, метали чи рідкісні мінерали неодноразово ставали зброєю в міжнародних конфліктах. Так, наприклад газ неодноразово ставав економічним й політичним інструментом у відносинах України з росією.
Незважаючи на значні поклади на тери торії нашої держави, природній газ купувався в російській федерації. І уже починаючи з проголошення незалежності України, росія використовувала газ для того, щоб змусити країну погодитися з її політичною волею.
Газотранспортна система України є однією з найбільших у світі, а газосховища мають потужність майже 40 млрд куб. м. Через неї проходив газ для внутрішніх споживачів, а також транзит до країн Європи. Саме через газопроводи «Союз», «Прогрес» та «Уренгой – Помари – Ужгород» транспортувалося блакитне паливо. Транзит газу є одним з ключових у геополітиці України.
О 7:00 1 січня 2025 року завершився термін угоди з росією про транзит газу до країн Європи. За 33-річний період енергетичний шантаж був важливим чинником неоімперської політики рф.
Через складну економічну ситуацію в Україні на початку 90-х років росія використала газове питання як важіль тиску та шантажу влади. Перша угода між українською компанією «Нафтогаз» і російською газовидобувною корпорацією «Газпром» була укладена у 1992 році. Відповідно до її умов для внутрішнього споживання було куплено паливо в обсязі 69,8 млрд куб. м. Але Україна не могла своєчасно і в повній мірі сплачувати за нього, тому росія намагалася використати це для політичних поступок з боку України. Спершу у кремлі вимагали продовження перебування російських військ на військово-морських базах у Криму, сприяти поширенню російської мови тощо.
«Газовий» шантаж України був продиктований залежністю вітчизняної енергетики від російського блакитного палива. Уже в 1993 році спалахнула перша «газова війна». У серпні на 5 днів росія припинила постачання газу через борг. Українська сторона пригрозила перекрити магістральні газопроводи. Це завдало б збитків «Газпрому» через неможливсть транзиту палива до Європи. Варто зауважити, що цей конфлікт збігся у часі із переговорами держав про ядерне розброєння. Тому використавши те, що наша держава не могла сплатити борг, кремель погодився розтермінувати його в обмін на утилізацію ядерної зброї. Також було списано 800 млн доларів першого газового боргу в обмін на передання частини своїх кораблів Чорноморського флоту росії та відмови України від своєї частини зарубіжних активів колишнього СРСР. Так росія здобула перемогу у цій війні.
У 1997 році російська федерація пустила новий газогін «Ямал – Європа» через територію Білорусі та Польщі, що дозволило їй вести агресивнішу політику щодо України. Цього ж року був підписаний договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та рф. Згідно нових умов наша держава дозволила перебування на Кримському півострові Чорноморського флоту російської федерації до 2017 року в обмін на погашення заборгованості за газ. Це значно послабило можливості вітчизняної економіки та обороноздатності.
У 1999 році як компенсацію за паливо Україна передала росіянам 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95 МС, які нести ядерні боєголовки, 575 ракет Х-55 та 386 Х-22. Такими кроками російська федерація цілеспрямовано проводила політику послаблення військової могутності нашої держави, використовуючи «газовий» шантаж.
Період президенства Віктора Ющенка після Помаранчевої революції 2004 року характеризувався проєвропейською політикою та спробою зменшити залежність України від Росії в енергетичних питаннях. Це спричинило загострення відносин з рф. Після зміни зовнішньо-політичного курсу України у напрямку Заходу ціна на блакитне паливо піднялася з 160 доларів до 220–230 доларів за тисячу кубометрів.
Чергова «газова війна» спалахнула у 2006 році. Росія припинила транспортувати газ. 4 січня 2006 року було підписано укроїно-російську угоду на п’ять років. Умови були вкраї невигідними для нашої держави, адже постачання газу відбувалося через посередницьку компанію «РосУкрЕнерго».
Чергове загострення відносин України та російської федерації відбулося у 2009 році. У січні «Газпром» припинив постачати газ до України та скоротив транзит палива до країн Європи. Це могло негативно позначитися на репутації обох держав, тому країни сіли за стіл переговорів. Відповідно до десятирічної угоди припинялося посередництво «РосУкрЕнерго», а ціна на паливо становила 228,8 долара за тисячу кубометрів, що відповідало ринковим цінам на енергоносії у світі. Невигідною умовою став принцип «бери або плати», за яким Україна була повинна була або споживати певну кількість газу, або ж сплачувати штраф за невибрані обсяги палива. Згідно останнього пункту з 2010 року Україна зобов’язувалася купувати щорічно не менше ніж 52 млрд кубометрів газу. Розмір штрафу за невибраний газ взимку становив 300%, а влітку 150% від вартості палива. Таким чином Україна потрапляла в кабальну залежність від росії. Лише 2017 року Стокгольмський арбітраж визнав низку умов контракту 19 січня 2009 року невигідними для України і скасував їх.
Уже за каденції проросійського призедента Віктора Януковича в обмін на ряд поступок росії в економічних та політичних питаннях, «Газпром» надав 100-доларову знижку на газ. Харківські угоди 2010 року продовжилили термін розташування російського Чорноморського флоту у Севастополі до 2042 року. Такі дії продемонстрували високий рівень залежності України від російського газу, що надавало росії додаткові можливості для політичного тиску. Політика Віктора Януковича поставив під загрозу суверенітет країни й робила її ще більш залежною від росії.
У 2013 році «Газпром» пропонував переглянути газовий контракт 2009 року й зменшити ціну до 268,5 доларів за тисячу кубів й надати Україні кредит в розмірі 15 мільярдів доларів. Це було частиною стратегії кремля з економічного тиску на Київ, щоб змусити його відмовитися від європейського курсу. Віктор Янукович відмовився підписати угоду про асоціацію з ЄС, натомість виступив за приєднання до Митного союзу. Це викликало масові протести проти режиму Януковича, які переросли в Революцію Гідності.
Після зміни влади в Україні та анексії Криму росією в 2014 році в кремлі підняли ціни на газ, що стало важливим фактором в українсько-російських відносинах. Газове питання було важливою частиною стратегії москви, спрямованої на контролювання енергетичних потоків і політичного тиску на Україну.
З 2015 року Україна практично відмовився від закупівлі російського газу. Український уряд підписав ряд договорів про закупівлю блактитного палива в країнах Європи за реверсною схемою. Суть цієї системи полягає в обміні природним газом між операторами газотранспортних систем, коли фізично газ через кордон не переміщається, а сторони здійснюють взаємозалік. Таким чином Україна, відповідно до контрактів з російською федерацією, продовжувала транспортувати газ до країн Європи. Реверсна система купівлі газу з Угорщини вперше запрацювала з 2022 року.
За словами Володимира Омельченка, директора енергетичних програм Центру імені Разумкова: «Це до мінімуму знизило залежність від російських джерел. Треба наголосити і на тому, що цього року Україна фактично встановила ринкові ціни на природний газ, вирівнявши їх. Раніше була різниця між цінами для промисловості і населення. На цій різниці годувалася наша українська так звана еліта, заробляючи величезні кошти».
З 2014 року росія захопила контроль над низкою транспортно-енергетичних гілок Криму, нафтогазових потужностей Чорноморнафтогазу, українського шельфу Чорного моря, над родовищем газоносних сланців у Донецькій та Харківській областях. Це суттєво вплинуло на економіку та політику нашої держави. Це спонукало «Нафтогаз» та уряд країни шукати нові альтернативні шляхи енергоресурсів, починаючи із модернізації газотранспортної системи та видобуток власного газу до участі в будівництві газового інтерконнектора Германовичі (Польща) – Більче-Волиця (Україна), який є частиною запланованого газопроводу Baltic Pipe.
Транзит газу до країн Європи неодноразово використовувався як інструмент зовнішньої політики росії проти України. До 2022 року 40% використаного палива було російського походження. Згідно даних 2023 року Угорщина імпортувала близько 47%, Словаччина – майже 90%. Але уже в 2023 році імпортованого російського газу було 8-15%. Польща та Румунія відмовилася від російського газу. Австрія у першому півріччі 2024 року купила до 50% палива з росії.
Україна та її партнери намагаються знайти можливості вирішити паливне питання. Як бачимо, газового тиску зазнає не лише Україна. Уряди нашої держави та Європейських країн працювали над пошуком альтернативних шляхи постачання блакотного палива.
Наприкінці грудня 2024 року, перед завершенням терміну контракту тратспортування газу з росії заголовки словацьких ЗМІ рясніли заявами прем’єр-міністра Словаччини Роберт Фіцо про зупинку постачання електроенергії до України у випадку припинення транзиту російського газу з 1 січня 2025 року. Але суттєвих змін у цьому випадку не буде, адже Словаччина не єдина країна, яка імпортує нам електроенергію.
Варто зазначити, що від припення транзиту газу Україна втрачатиме близько 0,5% ВВП. За даними аналітиків у цьому випадку росія втратить до 6,5 млрд доларів, які йшли на фінансування війни. «Ми не дозволимо їм заробляти додаткові мільярди на нашій крові» – наголосив президент України Володимир Зеленський.
Важливим залишається безпекове питання. Чи буде тепер росія здійснювати ракетні удари по газотранспортній системі? Володимир Омельченко наголосив: «Я не вважаю, що транзит був запобіжником від російських обстрілів. Росія ще 2015 року окупувала частину нашої ГТС. Обстріли були і продовжуються. Це все маніпуляції, щоб схилити України до продовження транзиту». Це підтверджують неодноразові ракетні удари про родовищах та підземних газосховищах.
Україна роками йшла на компроміси з росією у питанні транзиту газу. Але це не вберегло від агресії. «Зараз ми не повинні дозволяти росіянам заробляти 6,5 млрд доларів щорічно на експорті газу в Європу транзитом через Україну тому, що ці кошти повертаються потім до нас у вигляді ракет та дронів», – впевнений колишній генеральний директор ТОВ «Оператор ГТС України» Сергій Макогон.
Росія роками використовувала газ як інструмент економічного та політичного тиску на Україну. А наразі це є ще й джерелом фінансування військової машини, яка спрямована на знищення українців. На жаль, газ досі залишається інструментом політичного тиску росії щодо України та Європи. Тому важливо, щоб Україна та світова спільнота активно співпрацювала над газовою незалежністю від російського палива.