Саме вони стали першими на захист наших міст і нашого життя. Саме ці мужні люди вже другий рік стримують натиск ворога та дивують увесь світ своєю сміливістю і титанічною стійкістю.
До річниці визволення Київщини від російської окупації поспілкувалися із воїном, який із перших днів захищав Батьківщину. Капітан Романом Орищенко, командир 2-ої мотопіхотної роти 72-ї ОМБР «Чорних запорожців», який наразі перебуває із бойовим завданням під Вугледаром. У 2023 році отримав відзнаку Президента України «За оборону України» та нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України — «Почесним нагрудним знаком «Срібний хрест» за особистий внесок у справу розбудови й розвитку Збройних сил України, успішне виконання бойових завдань, високі показники у бойовій підготовці, бездоганне несення бойового чергування.
Що для вас означає бути «Добровольцем»?
Бути добровольцем – це свідомо йти на війну, робити вибір, захищати свою землю, а не відсиджуватися. Тому добровольці в різних видах збройних сил і підрозділах – це ті, хто завжди попереду, готові діяти боротися й перемагати.
Пане Романе, ким ви працювали у мирному житті?
У мирному житті я був науковцем – істориком, доктор філософії зі спеціальності історія. Займався історичними дослідженнями. Також працював радником Голови Верховної Ради України Андрія Парубія.
Скільки часу ви на війні без ротації?
Без ротації з початку широкомасштабного вторгнення. Після того, як були перекинуті на Донбас, а це червень 2022 року, то скоро буде два роки. Наскільки це складно? Тут проходить все життя, тому й складно. Бої, відпочинок, окопування. Розумієш, що час біжить, діти ростуть, а ти в якихось бліндажах, підвалах… Іноді дивне відчуття нереальності і що таке не може бути у ХХІ столітті. Але до всього звикаєш. Звикли й до такого способу життя. Хто більш сильніший морально, то нормально. Особливо важко слабким – вони ламаються. Тому їм важче це все дається. Проте були введені відпустки, то стараємося, щоб увесь особовий склад по черзі їх використав, поїхав, побачив рідних. Відпочив та набрався сил для подальшої боротьби.
Яка наразі у вас посада?
Я командир Другої «Залізної» мотопіхотної роти 72 ОМБр.
Скільки, приблизно, бійців у вашому підпорядкуванні?
З приданими, близько роти бійців, деталі не розкриваю.
Чим особливі ОМБР “Чорні Запорожці?”
Це досить бойова частина. Часто де інші відступають 72-га тримає позиції. Брала участь у визволенні Маріуполя ще за часів АТО, Київщини – тепер на Донбасі.
Де йшли найважчі бої, та як ви адаптуєтеся?
Найважчі бої були за с. Мощун на Київщині. У березні 2022 року бої під Мощуном були настільки важкими, їх можна порівняти з боями за Авдіївку і Бахмут. До нас тоді приєдналися бійці полку «Азов», прикордонники і ми 2 тижні орків вибивали звідти. Нарешті погнали їх до Ірпеня, потім до Гостомеля і далі відтіснили їх аж до нашого кордону.
У червні 2022 року нас перекинули на Донбас. І там я брав участь в боях за Кодему, був під Бахмутом. Відбиваємо і тримаємо Вугледар від минулої зими, коли орки рвалися до Курахово.
Чи є у вас психолог, який працює із бійцями
Так. Психолог є. По мірі можливості працює з бійцями.
Чи маєте ви можливість читати. І що вразило із прочитаного.
Так. Читаю кожен день. Хоч одну сторінку, але прочитую. Якщо вдається більше, то довше читаю. В основному перед сном.
Чи приїздять до вас із «культурного десанту»?
Ми постійно на позиціях. До нас неможливо доїхати.
– Пане Романе, у червні 2023 року ви отримали диплом, як вам це вдалося в умовах постійних боїв, та командуванням підрозділу?
Першу освіту здобув в Черкаському національному університеті, а саме ННІ міжнародних відносин, історії і філософії.
Вже під час війни я здобув ще одну освіту – магістр з публічного управління та адміністрування. Вступив до закладу вищої освіти восени 2021 року, а вже сесії здавав під час війни. Вчив модулі, коли повертався із бойових завдань, трохи спав і сідав писати реферати. Було кумедно, коли мені писали, що я маю якусь заборгованість, то відразу це виправляв. А вже захищав дипломну роботу, лежачи в госпіталі після поранення. Так вже було легше, тому й приїхав до Києва на вручення диплому.
Чого вам найбільше не вистачає на фронті?
Інколи хочеться просто виїхати, попити кави (з апарата) з тортиком, постояти, подивитися на перехожих, не чекаючи, що може щось прилетіти по тобі.
Які епізоди найсильніше запам’яталися за останній рік?
Штурми. Коли я вів групу відбивати позиції. Коли нас брали в оточення, коли артилерія і все, що могло, по нас працювало, а ми заходили й брали позицію. Коли так налупашували кацапів, що вони тікали із своїх позицій, навіть коли ми ще не підійшли!
Які є побажання чи мрії?
Нищити ворогів. Чим більше – тим краще. Якщо сьогодні поклав більше, то, значить, що завтра їх вже менше буде. Живем одним днем, одним боєм, однією ціллю! А ще, хочу на рибалку, у нас тут є озеро, скоро звільнимо цю територію, і цю мрію реалізую.
Які є переваги служби у ЗСУ?
Так, їх мінімум п’ять:
- Ти прокидаєшся зранку і вже на роботі!
- Гарне трьох- чи п’ятиразове харчування. Та ще й різні смаколики передають волонтери.
- Стабільна заробітна плата, плюс ще є доплати за бойові.
- Проживання – не треба оплачувати комунальні послуги. Житло може змінюватися, яке облаштовуємо під себе.
- Найважливіше – ти маєш право знищувати ворогів, які нищили наших дідів та прадідів. Виконувати заповіти предків. А ще – обирати різний тип зброї.
Як у мирному житті Роман Орищенко впроваджував ПЛАСТ на рівні Черкас і Києва.
Романе, як ви познайомилися з ПЛАСТОМ?
Ще будучи у школі в м. Тальному Черкаської області, я ходив на історичний гурток.
Керівник гуртка одного разу приніс журнал «Однокласники», в якому була стаття про Пласт. Він розповів нам і ми вирішили створювати Пласт. Але не мали матеріалів, зв’язків, то це багато в чому було умовно. Згодом, коли вступив до Черкаського Національного університету імені Богдана Хмельницького, то познайомився ще із одним студентом та разом з однодумцями заснували Пласт у Черкасах, а згодом і в області.
Що особисто вам він дав для становлення особистості?
Різні вишколи. Змагання, заняття дали можливість спробувати себе у різних сферах та обрати, яка більше до душі та набути різні навички. Також організація заходів, мандрівок дали знання і вміння щодо організації людей, розподілу праці та досягнення цілей командою. В патріотичному середовищі була змога укріпитися, пізнати історію рідного краю, доторкнутися до історичних пам’яток і побувати серед величної і чарівної української природи. Інколи це не можна пояснити, а потрібно лише відчути – цей чар пластування.
Скільки років ви займалися у ПЛАСТі?
Якщо взяти із студентських часів, коли засновували у Черкасах, а це 1997 рік, то вже виходить 27 років. А якщо ще з перших спроб у школі, то 32 роки. Досить тривалий час. Пройшов всю систему Пластових вишколів, але постійно щось знаходжу нове, вдосконалююся. В Пласті неймовірна кількість непересічних людей із унікальними навичками, які готові поділитися, навчити, передати іншим ці знання. Тому ще все попереду. Пластуном можна бути аж до «вічної ватри». Головне, щоб у серці горів вогник мандрівництва, пригод.
Із якого рівня починали його вивчати?
Я почав вивчати із рівня старшого пластуна – то є, орієнтовно, студентства. До того не мав такої змоги долучитися. Як говорив, було бажання створити в шкільні роки, але ми не знали як і що робити. Тому тільки згодом, щоб займатися пластуванням, прийшлося створити середовище. Мої вихованці й зараз продовжують розвивати Пласт на Черкащині.
Чи має держава регулювати та впроваджувати ПЛАСТ на рівні шкіл?
Вважаю, що передусім школа мала б сприяти розвитку Пласту, тому що для кожного пластового гуртка потрібно приміщення, де б займалися діти, де можна було б проводити заходи, бо якщо суто впроваджувати «під наказ», «для звіту», то вийде та сама «піонерія» чи «зІрниця». Пласт же, як і скаутинг в цілому, діють на добровільних, волонтерських засадах.
Тому варто допомагати, щоб була здорова організація як і в інших цивілізованих країнах світу.