4 березня — день народження Володимира Івасюка, геніального композитора та співака, який зробив українську естраду відомою на весь світ.
Йому було 30 років. Він завжди вмикав колонки на повну потужність, бо казав, що музику треба слухати голосно. Одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для шістдесяти (!) інструментів. У 21 рік створив “Червону руту“, яка зробила його суперзіркою, а згодом стала назвою музичного фільму, кількох фестивалів і саундтреком до кохань мільйонів.
Та ці акорди були заборонені радянською владою, їхній автор Володимир Івасюк загинув за невстановлених обставин, а матеріали справи досі засекречені. Яким було життя і трагічна смерть Івасюка розповідає Літопис Незламності
“Ворог народу” з юності
Володимир Івасюк народився на Буковині в селищі Кіцмань у сім’ї викладачів Михайла і Софії Івасюків. Батько вільно володів шістьма мовами, писав прозу й поезію. У молодості Михайло відбував ув’язнення в радянських таборах за спробу перетину румунсько-радянського кордону — хотів вступити до університету. Тож родина була під наглядом в КДБ як “неблагонадійні”.
Радянська влада перешкоджала Володі ще зі школи — не дивлячись на ідеально складені іспити, його не зарахували до Чернівецького медичного університету. Причина — перевернутий бюст Леніна у його рідному селищі. Компанія хлопців разом з Володею, бавлячись, закинула на вождя картуза. Коли спробувати зняти, погано закріплений бюст впав.
Замість медичного вишу Івасюк іде працювати на місцевий завод. де створює свій перший ансамбль “Буковинка”.
У той рік під псевдонімом “Весняний” Івасюк надсилає на обласний конкурс кілька творів: “Відлітали журавлі” на вірш Віктора Миколайчука та “Колискова для Оксаночки” на власні слова. Тоді за пісню “Відлітали журавлі” він отримав свою першу відзнаку.
Першим народним хітом, який написав Володимир Івасюк стала пісня «Я піду в далекі гори». У 1968 р. він з друзями поїхав у Карпати. «Ми піднялися на Драгобрат. Потім зупинилися у якійсь колибі й милувались, милувались, милувались. А Володимир тим часом щось строчив. Коли ж повернулися додому в Чернівці, зібрав усі нотатки докупи — і за тиждень пролунала “Я піду в далекі гори”, – згадувала сестра композитора Галина. Лідія Відаш записала цю пісню на Українському радіо і вона швидко стала популярною.
Історія створення “Червоної рути”
Але якою ж є історія створення пісні? Батьків колега з Чернівецького університету подарував старшому Івасюкові на день народження книгу “Коломийки” фольклориста Володимира Гнатюка. Саме там вісімнадцятирічний Івасюк уперше натрапив на загадкову назву квітки.
Далі музикант три роки досліджував тему: мандрував гірськими селами, збирав перекази й обряди. На Косівщині, як розповідає його батько, натрапив на новий варіант коломийки про червону руту і записав легенду про чар-зілля, яке викликає чисте вічне кохання.
“Червона рута”
У вересні 1970 року на Театральній площі м.Чернівці в прямому етері прозвучала прем’єра пісні, яку виконав дует: Володимир Івасюк і Олена Кузнєцова. Композиція викликала небачений успіх. Пісню “Червона рута”, яка транслювалася у прямому ефірі, вже наступного дня співала вся Україна.
Кому була присвячена пісня?
«Червону руту» Івасюк присвятив своїй одногрупниці Марії Соколовській, в яку був закоханий ще з першого курсу навчання. Пані Марія зберегла зошит, у якому Володимир поряд із текстом пісні написав: «Мусі від Володі. 15.9.70. ІІІ пара. Лекція по дермі (з дерматології).» Однак зізнатися у коханні Володимир так і не наважився.
«Ще будучи студенткою, я вийшла заміж за викладача. Володя надіслав тоді вітальну телеграму зі Львова. Мене часто запитують, чому ми не одружилися з Івасюком. Мабуть, не доля…», – згадувала Марія.
Легендарне тріо — Івасюк, Яремчук і Зінкевич
Свої перші твори Івасюк приносить композитору Левку Дутківському, які у виконанні ансамблю “Смерічка” набирають шаленої популярності. Володя пише пісні і музику для своїх друзів, естрадних співаків Назарія Яремчука і Василя Зінкевича, вони разом мандрують Карпатами.
Шалену популярність молодим артистам приносять зйомки першого українського мюзиклу “Червона рута” у Яремчі.
Співпраця Володимира Івасюка і Софії Ротару розпочалася у 1971 р. Під час інтерв’ю композитора запитали, для кого він пише свої пісні: “Я просто пишу пісню. Але інколи вже на самому початку відчуваю, хто буде її виконувати. Найчастіше це — Софія Ротару”.
Завдяки співпраці з Софією Ротару музика Івасюка розлетілася за межі радянського союзу. Саме у виконанні Ротару “Водограй” переміг на конкурсі “Пісня-72”, а згодом і на міжнародному “Сопот-74”. Пізніше пісня “У долі своя весна” перемогла на “Сопоті-77”.
Разом вони видали платівку-гігант із дванадцятьма піснями Івасюка, які виконала Ротару — це був нечуваний успіх для таких молодих артистів! Упродовж 1977–1978 років вона мала аж вісім перевидань. Це був перший і єдиний у світі україномовний диск — продуманий дизайн конверта, кожна наступна пісня доповнює попередню і водночас є самостійною одиницею.
Слідкування КДБ
Івасюк здобуває популярність у Сполучених Штатах, де вийшла його платівка. Артист отримав нечуваний гонорар і заразом — розмову із органами КДБ. Івасюку наполегливо рекомендували віддати гроші у такий собі “Фонд миру”, що займався “поширенням соціалізму”.
Івасюк відповів, що не фінансуватиме “терористичні організації“.
Промовчав він тільки про те, що американського гонорару він і сам не бачив, бо його просто неможливо було отримати в умовах “залізної завіси”.
Згодом він казав рідним і друзям, що КДБ стежить за ним.
Про те, що Івасюк “попав у немилість” партії, свідчило й те, що він раз за разом за дивних обставин не отримував композиторських премій. Його не внесли в список Шевченківської премії, яку отримала театральна вистава “Прапороносці”, для якої Івасюк написав музику. Не отримав він і інших премій.
Йому неодноразово робили зауваження, чому пише тільки українське. Він казав:
“Тому що я українець і я того хочу”.
Івасюк передчував трагічні наслідки свого вибору
Він був далекий від політики, але одного разу сказав татові: “Я вже дозрів, щоб мене розіп’яти. Я вже маю 30 років і дійшов до того стану, що мене можна розіп’яти, як Ісуса Христа”.
Смерть у Брюховицькому лісі
24 квітня 1979 року в обід Івасюку зателефонували, він одягнувся, пішов до консерваторії й більше ніколи не повернувся.
Уже за день його відсутності рідні забили на сполох — але, за їхніми словами, Івасюка не поспішали шукати й відмовили в розміщенні оголошення на телебаченні про його зникнення.
18 травня, майже місяць потому, тіло Володимира знайшли на території військової частини в Брюховицькому лісі: Івасюк був повішеним на паску від свого плаща.
Ще до того, як офіційно завершилося розслідування, у газетах написали, що Івасюк скоїв самогубство й додали, що чутки про інші обставини смерті — вигадка.
Прощання, яке стало одним з перших мітингів непокори
Некрологи і співчуття рідним Івасюка у газетах друкувати заборонили. У день похорону скрізь були призначені комсомольські збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи всіх, хто не з’явиться. Але людей було не стримати. Тисячі прийшли попрощатися з Івасюком.
Львівські таксисти не брали грошей за проїзд, а музиканти ввечері відмовилися грати у ресторанах міста. Дорога від помешкання Володимира до Личаківського цвинтаря була встелена живими квітами. Комуністи боялися, що похорон Володимира Івасюка може перерости в бунт.
То була перша непокора людей владі. Своєрідний протест, виражений приходом на похорон.
Після похорону багатьох звільнили, чимало людей потрапили за ґрати. Біля могили Івасюка цілодобово чергували працівники КДБ, вони записували всіх, хто приходив, і спалювали записки, які люди залишали.
Психіатричне лікування
КДБ почав очорнювати митця. На твори Івасюка наклали негласну заборону, вони зникли з ефіріф теле- і радіопередач та репертуару солістів.
Таємниця смерті Івасюка
У 2009 Генеральна прокуратура України поновила розслідування справи Івасюка, але у 2012 році закрила її
“через відсутність складу злочину”.
У 2015 прокурор Львівщини Роман Федик заявив, що Володимир Івасюк був убитий радянськими спецслужбами, також у 2021-му ексзаступник генпрокурора Микола Голомша у прямому етері шоу “Право на владу” сказав:
“Ми встановили, що він був повішений уже мертвим”.
Але підтверджень своїм словам не навів.
Висновки судмедекспертів
У 2019 році Київський науково-дослідний інститут судових експертиз провів слідчий експеримент і дійшов висновку, що Володимир Івасюк фізично не зміг би вчинити самогубство — за їхніми висновками, для того, аби повіситися на дереві, біля якого знайшли тіло, знадобилися б зусилля трьох людей.
Також питання дослідників викликала й поза померлого — Івасюк майже на колінах стояв на землі, розбіжності між висотою гілки від землі, довжиною зашморга та зростом Івасюка чомусь не примусили слідчих замислитися:
“Відстань від місця, де прив’язано зашморг — пасок від плаща небіжчика — у напрямку до землі — 233 сантиметри, довжина зашморгу (від гілки до шиї) — 75 сантиметрів, а зріст композитора 172 сантиметри. Склавши зріст і довжину зашморгу, неможливо не здивуватися: людина стоїть на землі”.
Історія його смерті у Брюховицькому лісі під Львовом досі є таємницею, і винні в імовірному вбивстві не названі й не покарані.
Матеріали справи досі засекречені у Москві й жодне ім’я не розголошене.
Сьогодні пісні Івасюка переживають нову хвилю популярності. Його постать стає цікавою для молодших поколінь, які народилися вже після Незалежності. Зараз росія знову намагається знищити цвіт української нації, адже багато композиторів сьогодні служать у ЗСУ. Ми маємо завжди пам’ятати, що цінність кожного українського життя – це найбільше багатство усіх нас.