Княгиня Ольга: «залізна леді» X століття – Віталій Ткачук

8 березня 2021 року Всесвітній економічний форум у Давосі опублікував статтю, в якій київська княгиня Ольга опинилася серед шести інших жінок, які мали значний вплив на хід світової історії. Стаття спровокувала майже миттєву реакцію екс-президента України Петра Порошенка, який вже 11 березня звернувся до давосців з проханням прибрати неісторичну інформацію про Ольгу як «російську правительку та основоположницю сучасної росії».  При цьому він зауважив, що Московське царство з’явилося на триста років пізніше за правління самої Ольги, а столицею Русі, до складу якої входили сучасні Україна, Білорусь та росія, був Київ. Давосці вже 12 березня прибрали св. Ольгу зі списку, мотивуючи це суперечливістю історичних даних. Цю звістку дуже критично сприйняли в росії, в якій не толеруються версії, що альтернативні державній.

Чому фігура св. Ольги, яка жила понад тисячу років тому, є такою контроверсійною? Яка її роль у суспільному дискурсі нинішньої російсько-української війни? В цьому ми постараємося розібратися далі.

Та спершу коротенький екскурс в історію нашої героїні. Точної дати її народження ми не знаємо, орієнтовно це кінець IX-го – початок X-го століть. Ольга була дружиною київського князя Ігоря (911/922 – 945), який відзначився в історії походами на Константинополь (941 та 944) та підписанням вигідного для Русі візантійсько-руського договору 944 р. Проте вже за рік одне з підконтрольних Києву племен, а саме древляни, відправило Ігоря на той світ за нібито непомірний збір податків. Згідно з літописним текстом, після вбивства Ігоря древляни направили своїх послів до Києва з пропозицією Ользі взяти шлюб з їхнім князем Малом, але вона відмовилась і розпочала цілу низку жорстоких розправ: спочатку з послами, а згодом і з древлянами.

Найбільш драматичний епізод, в якому Ольга за описом руського літописця постає у дещо незвичній для східноєвропейської середньовічної жінки ролі мудрої воєначальниці, це взяття в облогу древлянського міста Іскоростень (нині – українське місто Коростень) в 946 р., мешканці якого були причетні до вбивства її чоловіка. Ольга в обмін на зняття облоги з міста попросила з кожного двору по голубці у вигляді податку. Після того, як їх було отримано, до них поприв’язували трути і підпалювали. Голуби повертаючись до своїх будинків – запалювали їх.

Після цього Ольга протягом майже 20 років, як регентка при малолітньому синові Святославі, очолювала величезну державу Русь, кордони якої простягалися від берегів Чорного Моря до Ладозького озера, проводила активну внутрішню та зовнішню політику. Ще до офіційного прийняття хрещення Русі в 988 р., вона прийняла хрещення в Константинополі в 957 р., завдяки чому має титул рівноапостольної, провісниці віри Христової в Русі. Віддала Богу душу 969 року.

«Національність» княгині Ольги: росіянка чи українка?

Свята Ольга шанується православними як в Україні, так і в росії, але у церковному дискурсі її «національне» походження відрізняється, спричиняючи явну чи приховану напругу. Для російської православної церкви вона однозначно російська свята та княжна. На цьому наголошує й московський патріарх Кіріл (Гундяєв), стверджуючи, що завдяки персональному хрещенню Ольги, православна віра ввійшла в свідомість «многих русских людей». Нагадаємо, що згідно з положенням офіційної доктрини РПЦ – «русского міра», до «русских людей» належать білоруси, українці, росіяни і т.д..  Ця ідея не нова, таке трактування знаходимо і в працях дореволюційних російських вчених та духовенства. Відповідно й для світської влади росії Ольга виключно російська княгиня. Зокрема, у травні 2019 р. президент рф в. путін підписав указ про перейменування кількох десятків аеропортів іменами «лиц, имеющих особые заслуги перед Отечеством». Не дивлячись на дискусійність місця народження княгині Ольги, аеропорт у місті Псков, де начебто «народилася» свята, було названо на її честь, поставивши, таким чином, знак рівності між сучасною росією та середньовічною Руссю. Цю ж оцінку він повторив у кінці вересня 2022 р. у Великому Новгороді на святкуванні 1160-річчя російської державності(!), перераховуючи «пантеон російської державності» – персоналій, які мали особливі заслуги перед Батьківщиною від князя Рюріка до Гагаріна, серед них згадав і про княжну Ольгу. Показово, що серед 31-ої названої постаті, окрім Ольги, була присутня лише ще одна жінка – імператриця Катерина II (1762-1796), яка відома своєю жорсткою внутрішньою та зовнішньою політикою, що очевидно імпонує «спадкоємцю тисячолітньої держави».

Натомість, представники українського православ’я (автокефалії, Православної Церкви в Україні) та українські греко-католики реагуючи з перш.пол. 20 ст. на російську версію називають св. Ольгу українською святою, вважаючи її провісницею християнства в Русі-Україні, тим самим прокладаючи лінію розмежування на право спадкоємності за кордонами модерної національної держави. Це ж саме маніфестують й ікони з образами св. Ольги в українських церквах, називаючи її «українською» або «київською» княгинею. Такий підхід передбачувано може викликати критику деяких дослідників націотворчих процесів на Сході Європи, що вважають модерні нації продуктом сучасної доби (кін. 18-серед. 19 ст.), а не укоріненим у Середньовіччі. Та варто зазначити одну деталь, яку важко спростувати: українська версія не виходить за межі державного кордону і тим самим не порушує норми міжнародного права, як це є у російському випадку (церковному та світському) з претензією на спадщину колишньої Русі, в тому числі й на території України. Українці не мали і не мають бажання «захищати» або «унаслідувати» будь-яку спадщину в російському Пскові, Новгороді чи білоруському Полоцьку, хоча вони також перебували під владою Ольги, яка жила і управляла державою з Києва.

Нові акценти: Київська княгиня та російсько-українська війна

Жіночий вимір російсько-української війни дуже яскравий. В Україні та з-за кордону сотні тисяч українок у різний спосіб допомагають українській армії та постраждалим цивільним. Саме в цих складних реаліях ще актуальнішим стала суспільна активність та лідерство жінок. Основними моделями для наслідування є, звісно, сучасниці – від першої леді, яка на різних майданчиках відстоює інтереси українців, до тисяч відомих і невідомих жінок, які служать в армії, рятують, лікують, готують, а хтось просто влучно атакує домашніми закрутками ворожі дрони. Всі вони мотивують та надихають на активні дії.

Саме в таких складних умовах актуалізувалася постать княгині Ольги, і не як бабусі князя Володимира чи мудрої правительки, яка підтримувала помірковану політику на Півдні та Заході, а як жінки, яка змогла ефективно помститися своєму ворогові. Таким чином, вона презентується як один із давніх українських символів жіночого опору та захисниць у війні українського народу. Зокрема, на сторінках україномовної версії жіночого журналу «ELLE» княгиня Ольга за вимогою часу стає зразковою «залізною леді», нагадуючи сучасним українкам, що їхня «пращурка» «ворогів нищила безжалісно і жорстоко». Масово її образ (за взірець було обрано профіль з картини російського художника Н. Бруні 1901 р.) став поширюватися у лінійці одягу «Saint Javelin», який використовує концептуальні меми – «святих», названих на честь залученої на полі бої протитанкової та іншої зброї, і був запущений з метою збору гуманітарної допомоги для українців. Так, у цій лінійці св. Ольга, поряд зі «святими» (на іншій лінійці одягу) «Карлом Густавом», Панцерфаустом (panzerfaust), озброєна ручною протитанковою зброєю, надихає українців та союзників на перемогу над супротивником. Профіль давньоруської княгині Ольги, покликаний підкреслити рішучість та мужність сучасної української жінки, почав прикрашати тіла українських жінок ще й у вигляді тату. Одна із українських жінок, що під час війни нанесла на своє тіло портретне зображення княгині Ольги у вигляді тату, в короткому інтерв’ю так пояснила свій вибір:

«Ольга уособлює ту лють, яку відчуває зараз кожен із нас, яка також є потужним ресурсом боротися, жити, відновлювати історичну справедливість. Ця праведна лють дає нам сили перемогти».

Натомість птахів із запаленими трутами, яких княгиня спрямувала на Іскоростень, щоб його спалити, дехто навіть встиг охрестити «протодронами».

Окрім того, є й інший напрям актуалізації княгині, коли підкреслюється фізична краса жінок Давньої Русі, зокрема і княгині. Так у день її пам’яті – 24 липня 2022 року, при парафії св. Миколая у Києві, де, як вважається, була похована свята Ольга, була влаштована фотовиставка «Україна-Русь» портретів відомих жінок України в образах княгині Ольги та інших відомих давньоруських жінок.

Така увага до княгині Ольги, очевидно, бере свій початок з українського жіночого руху, що розвинувся у першій пол. 20 ст. в українській діаспорі на Заході і обрав Ольгу своєю покровителькою. Вона була для них «найвизначнішою жінкою в українській історії», яка продемонструвала «історичну» можливість жінки брати участь у державній політиці. Ольга – це також приклад активності жінки у Церкві, завдяки чому її вважали «патронкою України».  В незалежній же Україні княгиня Ольга стала затвердженим на державному рівні зразком для жіноцтва. З 1997 р. найвищою державною нагородою для жінок за різні заслуги є орден княгині Ольги. У травні 2022 року під час свого візиту до Києву такий орден з рук українського президента отримала спікер Палати представників Конгресу США – Ненсі Пелосі.

Утім, особливий акцент на успішній помсті святої древлянам, її мілітаризація з’явилися у час нинішньої війни. Реакцією на жорстокий та несправедливий напад є пошук моделі покровительки, яка не розгубилася і помстилася за кривду. Подібна ситуація була з американськими феміністками, які під час і після Першої світової війни закликали надихатися сміливістю та відважністю Жани Д’арк.

Мілітаризація св. Ольги вже спостерігалася під час Другої світової війни. Зокрема, в українській пронімецькій газеті «Український голос» (22 березня 1942 р.) з’явилася стаття «Завдання української жінки» (автора приховано під псевдонімом Ярема), в якій княгиня Ольга водночас наділена рисами воїна-лицаря та матері. Автор ставить за приклад криваву помсту Ольги древлянам за вбивство свого чоловіка, захист своєї Батьківщини. Разом з цим як її заслугу згадується й виховання сина київського князя Святослава – справжнього «лицаря і полководця», чим мали надихатися й інші жінки, сини яких гинули в мороку війни.

А по іншу сторону барикад постать св. Ольги ангажована в діаметрально протилежний дискурс. Зокрема, у березні 2022 року, російський патріарх Кіріл (Гундяєв), благословив війну, а заодно й текст молитви «На востановление мира», в якій поряд з іншими святими згадується ім’я київської княгині Ольги. А влітку 2022 року в московському «Музеї Перемоги»(!) було виставлено на публічний огляд величезне полотно (4х6 м) художника Григорія Гукасова, яке присвячене помсті св. Ольги древлянам. За написанням картини можна було стежити в реальному часі. Сам художник відмовився коментувати зміст картини, залишаючи це на суд глядачів, проте місце експонування незавершеного твору залишає мало місця для широкого спектру версій її смислового навантаження.

Будемо сподіватися, що ця жорстока сторінка наративу про св. Ольгу швидко деактуалізується, заслуги жінок у цій війні будуть належним чином оцінені та зафіксовані (що вже активно робиться), а жінки зможуть більше надихатися мирною державною політикою Ольги.