Знаєте, як зараз мої земляки називають правобережну Херсонщину і Херсон? Пустелею для сафарі.
Росіяни успішно контролюють не просто райони – вулиці, кожна машина на дорозі – це ціль для дрона.
Моя мужня однокласниця, завдяки якій ми знали ще з окупації, що відбувалося в місті, змушена була виїхати. Як і її родичі із Садового.
На цей раз мій мактуб закинув мене до Первомайська Миколаївської області.
Слава про мої ”золоті руки” у ремонтній справі дійшла вже й туди) Я дуже довго пручалася, але в Херсоні просто безвихідь. Постійні обстріли і скиди дронів забрали останню надію якось заробляти на життя і я виїхала працювати. Розумію, що це самообман, ніби це тільки по роботі і я дуже скоро буду вдома. Щодень, щоніч – там ні секунди тиші
Дрони вже дісталися і до мого затишного Тавріка.
Раніше це був чи не єдиний район Херсона, який жив більш-менш спокійно і можна було хоч людей побачити на вулиці.
А зараз ти йдеш на ринок і дивишся не під ноги, а на небо, і здригаєшся від птахів, прислухаєшся, щоб не «жужжало» поруч.
Тут в Первомайську ЗОВСІМ інше життя.Мене «приютила» родина військових, прийняли як рідну. Виділили мені літню кухню і сказали, живи скільки хочеш, нічого тобі поки вертатися додому. Своїх бідось-кішок теж забрала з собою. Вони дуже здивувались, що є життя поза квартирою і вже ганяють сусідських котів зі свого(!!) двору.
І наче все так гарно, але дуже хочеться додому. Оцього відчуття, як в дитинстві – чік-чірік я в доміку – двері зачинив, і нічого поганого з тобою вже не станеться… Вже виїхали і мої родичі із Садового. Села просто немає. Майже 3 роки життя в підвалі без води, газу та світла, під постійними обстрілами зі всієї зброї, що тільки придумали (як вони кажуть, що хіба ядерки ще не бачили).
Виїхали в Очеретня – це теж Миколаївщина. Виїжджали на ”аби куди’’, щоб тільки живі залишились. Ми зідзвонилися з Миколаївською ОВА, і вони знайшли, де приймуть безкоштовно. Голова-жіночка зустріла на краю села на ровері та провела машину до самої хати, що їм виділили.
Селяни окружили такою турботою, що вони були в шоці. Люди попритягували хто що міг, і речі, і їжу. Повезли в район, щоб зробити ВПО, і вже отримали виплату, хоча і 10 днів не пройшло. Зараз родичі обживаються і готують хату до зими.
Великий шок, як вони сказали, – це за 3 роки спати роздягнутими, в ліжку і в тиші, і ще й світло є. Коли вони спитали, а дрони у вас літають, то жіночка ледь не розплакалася і каже, які дрони? Заспокойтесь, вже все добре!
А по Садовому дрони скидами планомірно добивають хату за хатою, якщо до цього ще не знищила арта. Вже офіційно відключили газ та світло на село, але там ще живуть люди. Ніякі служби не приїдуть, автобуси не їздять, люба машина – це ціль для скиду. Люба людина – це ціль для скиду.
Немає вцілілих хат, багато людей загиблих та травмованих – просто знищене життя.
Нам дали назву ”місто-герой” і забули. Я розумію, що не тільки наше місто обстрілюють.
Є і Харків, і Суми, і Кривий Ріг, всім дістається, але я ж херсонка і мені болить Херсон!
Друзі з Польщі питають, а що, не чутно нічого за Херсон?
Поки не зайдеш на херсонські пабліки, нічого не дізнаєшся, ніби в нас все тихо.