Що їли, як жили, у що одягалися заможні?
Хто з нас може похизуватися, що його ніколи не цікавили пікантні та не дуже подробиці приватного життя відомих осіб, зірок та й просто знайомих? Тож уявімо, на скільки більшим є інтерес професійного історика до людей минулого, не залежно були вони важливими діячами або ж «простими смертними». Зазирнути за завісу приватності нам допомагає суб’єктивний, але надзвичайно «живий» вид історичного джерела – щоденнкові записти.
Щоденник як жанр виник у Західній Європі ще у XV столітті з добою Відродження та притаманному їй антропоцентризму. Тематичне спрямування щоденників змінювалося, уже в Ранньомодерну добу вони набирали рис так званих «sil vareum» – записок про різне. На території Речі Посполитої цей жанр поширився лише у другій половині XVI століття в середовищі шляхти. Не варто й говорити, що європейська мода приходить на українські терени, адже вони належали до єдиного культурного простору. Однак на Лівобережжі розквіт щоденникарства серед української соціальної еліти припадає на початок XVIII століття, коли в Україні поширилися постулати Просвітництва з його ідеалом мислячої людини, здатної вдаватися до аналізу власного життя.
Яскравим прикладом такого джерела є «Домашній протокол» генерального підскарбія Якова Марковича (1696-1770), котрий походив з багатої старшинської родини та був зятем гетьмана Павла Полуботка. Історики називають його одним з найбагатших людей Гетьманщини; у володінні Марковича перебувало 8 сіл з підлеглими селянами.
Яків Маркович був передовим інтелектуалом свого часу. Закінчивши навчання у Київській академії, він обирає світську кар’єру та швидко просувається по соціальні драбині: у 1714 році стає бунчуковим товаришем, у 1718 – знатним військовим товаришем, через три роки наказним лубенським полковником, згодом – генеральним підскарбієм. Яків Маркович чудово володів латинською, єврейською, польською та німецькою мовами, вивчав французьку. Одним з його хобі були переклади релігійної та філософської літератури. Книгозбірня генерального підскарбія була наповнена передовою тогочасною літературою, іноземними періодичними виданнями.
Така освіченість, як і досвід політичного життя, відбилася в щоденнику генерального старшини. Як зазначають дослідники, Маркович намагався звести до мінімуму присутність свого я у тексті, не давав волю емоціям та не висловлював свої оціночні судження, а викладав факти: від найдрібніших – «у лазні мился у панеї» – до церемонії вручення булави та клейнод гетьману Данилу Апостолу, свідком якої був. Попри це, у записах прослідковується симпатія до гетьманської влади на противагу царській.
«Домашній протокол» хронологічно охоплює 50 років життя свого автора: з 1717 по 1767 рік.
Він є неоціненним джерелом суспільно-політичного життя Гетьманщини: містить подробиці політичних процесів, переговорів тощо. Записи дають можливість уявити широкий розмах торгівлі, асортимент товарів, систему метричних мір, закономірності грошового обігу, виробництво та промисли на території Гетьманщини. Для прикладу, Яків Маркович згадує нині всім відоме місто Бахмут та описує процес видобутку солі бахмутянами з «нарочно» викопаних колодязів, яку проварували на 200 «сковородах желізних» різної величини. Однак на заваді розвитку місцевого промислу стояв «государєв» завод. До речі, на 1727 рік у місті мешкало 500 козаків.
Однак найціннішою з усього масиву інформації, занотованої автором, є яскрава картина повсякдення найбагатшої людини Гетьманщини першої половини XVІІІ століття.
Серед щоденникових записів за звичним «обідал у панеї» інколи можна зустріти рецепти тих чи інших страв. Яків Маркович детально описує процес виготовлення ковбаси, а також популярної на той час страви французької кухні – «фрікасе» з баранини та печериць, яку подавали «в ринці» під сметанно-яєчним соусом. Зайвим буде говорити про напої, якими супроводжувалися обіди, адже «сивухи», «оковитой», «горілки», «водок кгданских» (тобто німецького походження) та іншого алкоголю на сторінках щоденника хоч відбавляй. Інколи генеральний підскарбій чітко зазначає: «подпіяхом через цілий день».
Також популярністю користувався чай та цукор. Спеціально для чаювання Маркович придбав срібну цукорницю та шість ложечок.
Купували також «кагву», фунт якої коштував 20 алтинів, оливки та екзотичні «лімонеї» по 2 алтини за фунт. Дещо в іншому контексті згадується такий, здавалося б, гастрономічний делікатес як «конфекти». Саме так аж до ХХ століття називали цукерки.
Дозвілля Маркович часто проводив зі своїми родичами або оточенням. В основному, пан Яків грав у карти з «проіграшем» або «виграшем». Популярними серед старшин були такі картярські ігри як «кадрилія», «пікет», «ломбар». Інколи віталася гра в шахи.
Козацька старшина володіла розкішними гардеробами. Генеральний підскарбій доволі часто згадує різноманітні кунтуші, кафтани з дорогих тканин парчі, атласу, алтабасу, єдвабу, оксамиту.
За спідній одяг їм слугували кошулі з тонкого полотна, вовняні та шовкові штани або панчохи, все це оперізувалося так званими слуцькими поясами, що характеризувалися поперечними смугами. Основними головними уборами були шапки – кучми, які виготовлялися з хутра бобра, куниці, смушків. Стрій Якова Марковича доповнювався аксесуарами: кишеньковими «дзикгариками», срібним та золотими «гузіками», «спонками» тощо.
Варто зазначити, що гардеороб кзацької страшини ніс свою соціальну симоволіку, що проявлялася в кольоровій гамі, багатстві тканин та значній кількості предметів у ньому.
Однак життя навіть найзаможнішої людини не було позбавлене нещасть. Яків Маркович часто хворів: «страждал тяжко на лоно». Щоденникові записи ілюструють рівень медичних знань XVІІІ століття. Генеральний підскарбій регулярно вживав «проносноє лікарство» заради «доволної пурgації». Ці ліки якраз мали форму вищезгаданих «конфект». Загальнопринятим методом лікування «фебри», «горячки» та інших хвороб було пускання крові «з жил», чим Яків Маркович не нехтував. Немалі кошти йому доводилося залишати в аптеках, купуючи мазі, «алєксіри», «декокти» (витяжки з трав), «species», які йому виписували лікарі. Однак таке лікування не завжди приносило бажані результати. Для прикладу, донька Якова Марковича Анастасія померла від хвороби горла, після того, як їй прикладали компреси з собачих екскременів.
Містить щоденник також і дуже незначні побутові деталі. Наприклад, відомості про «поправку» трубочки, що називалася «thermometr», покупку «лілеї, 7 кущ півонії да рожі» на прохання дружини; пораду, як позбутися блошиць та клопів.
Заслуговує уваги і особисте благочестя Якова Марковича як православного християнина. Записи діаріуша свідчать, що генеральний підскарбій відвідував церковні служби не лише в неділю або на свята, а й в седмичні дні. Часто записи про присутність у храмі супроводжувалися уточненнями про участь в «комуннеї» – причасті Святих Таїн. Також в тексті щоденника зустрічаються відомості про дотримання підскарбієм посту та використання молитовної вервиці, не обов’язкової для мирян у Православній Церкві. Також Маркович не пропускав нагоди поповнити свою бібліотеку творами Іоанна Златоуста, мінеями місячними та святковими, октоїхом, служебником та іншою богослужбовою літературою.
Таким чином, «Домашній протокол» Якова Марковича – це не лише важливе історичне джерело, яке відкриває перед дослідником різноманітні грані українського минулого першої половини XVІІІ століття, але й захоплюючий екскурс в реальне життя реальної історичної особи. Цінуймо свою історію та вивчаймо її з першоджерел!
- Дневныя записи малоросийскаго подскарбия генерального Якова Марковича./ Под. ред. Лазаревского Ал. – К., 1893. – 418 с.
- Зінченко О. З. «Домашній протокол» 1717-1767 рр. генерального підскарбія Якова Марковича в контексті українського щоденникарства XVIII ст.» – Рукопис.
- Соколов. В. Книжкові зібрання козацької старшини наприкінці XVII – XVIII століття / Соколов В. // Вісник Книжкової палати. – 2014. – №1. – С. 3.