Музейна реставрація під час війни, або те, за що ми воюємо

Галина Сафар'янс

Історикиня, аспірантка університету Григорія Сковороди в Переяславі, провідна екскурсоводка НМАП України (2015-2018 рр.), вчителька історії та правознавства гімназії 179 міста Києва.

Музей – це не просто місце, де зберігаються стародавні речі. Йому, немов живому організму, потрібний догляд та контакти з оточуючим світом. Якщо цей організм підтримувати та розвивати, то він може розповісти про минуле, навчити пишатися власною історією та зберегти її для нащадків. В умовах нинішньої війни, музеї не лише намагаються зберегти унікальні скарби культури та історії, але й вести просвітницьку роботу.

Як живий організм, музей потребує догляду. Незважаючи на умови будь то війни чи пандемії, мирний час чи катаклізми – музейні експонати повинні зберігатися належним чином. Кожен музей України має свій план реставраційних робіт, які повинні виконуватися відповідно до графіку та наявності коштів. На жаль, всі плани порушила війна. В перші тижні основною метою установ було консервування та збереження експонатів, реставраційні роботи були відкладені. Кожного дня культурна спадщина країни зазнає все більше ушкоджень через бойові дії.

Сьогодні спробуємо відповісти на питання доцільності проведення реставраційних робіт під час війни. Президент Володимир Зеленський під час церемонії вручення Національної премії України ім. Т. Шевченка пригадав слова Вінстона Черчилля сказаної ним на пропозицію збільшення витрати на оборону за рахунок зменшення витрат на культуру. Черчилль відповів: «А за що ми тоді воюємо?» [3]. Культурний фронт є частиною загальнонаціонального фронту в російсько-українській війні, яка показує нам та світу хто ми такі, наші цінності та прагнення. Тому музеї не перестають відновлювати свої колекції.

Реставраційні роботи в деяких регіонах розпочалися одразу після звільнення їх від окупантів. Варто розуміти, що коштів на реставрацію музеї не мають, через недостатнє державне фінансування, бюрократичні перепони та значні обсяги робіт. Вони самостійно шукають різноманітні програми та спонсорів в Україні й за кордоном. Активно допомагають волонтери, громадські організації, які шукають можливості для захисту та відновлення історико-культурних пам’яток. Так, наприклад, у 2009 році було започатковано проєкт «Врятуймо скарби разом», основною метою якого є збереження пам’яток та їх популяризація. За ці роки було відреставровано багато експонатів, проведено виставки та просвітницькі лекції. Головним досягненням на думку реставратора та керівника проєкту Валерія Твердохліба є відкриття реставраційного відділу Краєзнавчого музею Івано-Франківська [6]. Під час війни учасники не припиняють реставрації, а у вільний час займаються волонтерством.

Останні декілька років в Україні діяла президентська програма «Велика Реставрація», яка фінансувала реставраційні роботи низці музеїв.

Зараз активні реставраційні роботи проводить цілий ряд музеїв України. Так, реставраційні роботи проводяться в Київському художньому музеї. В попередньому році він був внесений до проєкту «Велика реставрація» та отримав 68 млн грн. [11]. Реставраційні роботи продовжуються й під час війни. До цієї програми також потрапив й Одеський музей західного і східного мистецтв. Роботу розпочали на початку 2022 р., тож частина колекції уже була консервована перед війною, що пришвидшило роботу із збереження експонатів [1]. На разі реставраційні роботи будівлі не проводяться. Колектив музею активно співпрацює з міжнародними організаціями й Міністерством культури та інформаційної політики України, адже вони знаходяться на балансі держави.

Цікавим проєктом реставраційних робіт є громадська ініціатива «Тисяча дверей Одеси». Основна мета – реставрація старих дверей будівель міста, таким чином відновлюючи автентику Одеси XIX ст. До початку повномасштабного вторгнення одесити зробили уже чимало. Керівник проєкту Олександр Левицький зазначає, що робота не припинилася і під час війни. Не було зафіксовано жодного випадку, коли одесити демонтовували старовинні двері, натомість їхня команда почала працювати ще активніше. «Під звуки сирен і під усі ці насущні проблеми, з якими ми стикнулися, реставрація старовинного виробу допомагає нам зосередитися на житті, мистецтві та своєму внутрішньому «я», – аналізує Олександр [2].

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко наголосив, що навіть в умовах війни в Україні продовжується реставрація культурних об’єктів. Міністерство розробило два напрямки роботи. Перший – відновити деякі пошкоджені будівлі культурної спадщини та забезпечити охорону наших експонатів. Другий – створення великого європейського, панамериканського фонду щодо відновлення культури та продовження реставрації [8]. Завдяки злагодженій роботі та підтримці міжнародних партнерів цю роботу було уже розпочато.

Внаслідок воєнних дій багато музеїв зараз пошкоджені. Після перемоги реставрації потребує Харківський художній музей, будівля та самі експонати якого постраждали від вибухів [10]. Значного відновлення потребує і музей Григорія Сковороди, в який 6 травня влучила російська ракета. Міністерство культури та інформаційної політики України уже розробляє проєкти їх відбудови. 3 серпня відбувся брифінг міністра Олександра Ткаченка та начальника ХОВА Олега Синєгубова, на якому обговорювалося питання розробки проєкту реконструкції та розгляд факту знищення пам’ятки як військового злочину [1]. Наразі проведені перші протиаварійні роботи та консервація приміщення та експонатів.

Питанням реставрації активно займаються на державному рівні, залучившись допомогою закордону. Міністр культури зазначає, що багато іноземних організацій та фахівців долучилися до процесу відновлення культурної спадщини України. Серед них чимало європейських та американських мистецтвознавців, волонтерів, які разом з ЮНЕСКО підтримують нас не лише матеріально, а й надають спеціалістів для проведення конкретних робіт. «Ми сподіваємося, що роботи розпочнуться найближчим часом», – підкреслив міністр [9]. Також він додав, що на деокупованих територіях планується відновлення проєкту «Велика реставрація».

Масштабні реставраційні роботи навіть в умовах війни проводить Національний заповідник Софія Київська. Це роботи з відновлення керамічного панно «Місто на семи пагорбах», яку розпочали ще до війни.

А також реставрація музею «Золоті Ворота», який входить у комплекс заповідника. На жаль, із плином часу деревина воріт знаходиться в передаварійному стані й не захищена від загоряння, що є загрозою на даний момент. Неля Куковальська, директор заповідника «Софія Київська», представила розроблений проєкт реставрації, на який необхідно 1,1 млн грн. [4]. На сьогодні уже зібрано більше 54 тис. грн., що є недостатнім для проведення всього комплексу робіт, тому до процесу відновлення пам’ятки були залучені волонтерський рух «Люди та хвостики» та небайдужі люди. Проведена кампанія зі збору коштів і в соціальних мережах, що є новим досвідом для українського музею. Вся інформація про реставраційні роботи є відкритою.

В умовах війни продовжуються реставраційні роботи і в Національному музеї народної архітектури та побуту. У 2021 р. в музеї розпочалися реставраційні роботи за президентською програмою «Велика Реставрація» разом з МХП. Минулого року було розроблено проєкт та розпочато реконструкцію головного входу, найбільш пошкоджених експозицій та експонатів. На разі, роботи лише починають знову відновлювати.

У Вінниці, наприкінці 2021 р. розпочали роботу над реставрацією музею-садиби Пирогова [5]. Навіть попри війну він не закриває свої двері для відвідувачів, хоча працює в спеціальному режимі. Спільна співпраця реставраторів, працівників музею, Міністерства культури та обласної ради дає можливість відвідувати територію та побачити оновлення музею на власні очі.

Якщо національні музеї отримують дотації та підтримку держави, то регіональні такого фінансування практично не мають, проте обласні та міські ради намагаються знайти гроші для допомоги культурним установам навіть в таких умовах вони намагаються працювати та проводити реставраційні роботи. Наприклад, в Тальному, що на Черкащині, тривають роботи з відновлення мисливського палацу графів Шувалових, збудованого в 1893-1903 роках [8]. Кошти на це надали місцеві меценати, міська влада та безпосередньо керівник проекту Анатолій Ізотов. Музейний кризовий центр виділив кошти на модернізацію охоронно-тривожної пожежної сигналізації, фондосховища, філії, придбання OSB, сейфів для облікової документації, осушувачів, вогнестійких дверей Прилуцького краєзнавчий музею [7]. Загальна сума інвестиції – 186 тисяч гривень. Метою даної організації є допомога регіональним культурним установам в період війни та їх відбудови.

Тож, як бачимо, роботи з реставрації культурних установ в Україні досить багато. На разі роботи відновлюються, зважаючи на безпекову ситуацію та наявність коштів. Але, навіть в умовах війни, реставрація не зупиняється завдяки підтримці держави, іно­зем­ни­х фахівців та дипломатів, а також небайдужих українців. Адже збереження української історії та культури є одним з найважливіших завдань теперішньої війни. Вони є ключовими чинниками існування держави й нації.