Вже 10 років триває російсько-українська війна. Кожен з нас відчув її на собі. Втрата рідних, домівки, постійний стрес та психологічні проблеми – це все наслідки війни. Але сьогодні мало хто задумується, як вплинули бойові дії на представників національних меншин. У цій статті ми покажемо це на прикладі євреїв, які проживали в Луганській області.
Згідно з переписом 2001 року, в Україні мешкало 103, 6 тисяч людей єврейського походження. З них у Луганській області проживало 2,7 тисячі. Але варто розуміти, що ці цифри далекі від реальності. Авторка статті у період з травня по листопад 2023 року провела опитування серед представників Оболонської єврейської громади, де більшість становлять євреї з Луганщини. Згідно зі словами рабина цієї громади, Шалома Гопіна, на момент 2014 року тільки в Луганську було понад 6 тисяч і в Сєвєродонецьку близько 3 тисяч. Тобто їх кількість становила більше. Це результати внутрішнього перепису єврейської громади в цих містах. Їх чисельність відповідає кількості людей, які входили у цю громаду. А, як відомо, якщо ти не маєш єврейське походження, то туди важко потрапити.
Життя євреїв у Луганській області до 2014 року проходило доволі активно, адже існувала велика громада в Луганську, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному та інших невеличких містах. Вона опікувалася збереженням етнічної ідентичності, щоб люди не забували своє єврейське коріння та культуру. Наприклад, працювали школи, де вивчали основні предмети та іврит, єврейські традиції. Як зазначав, рабин Шалом Гопін, очільник тодішньої Луганської громади,
«Наші випускники могли до будь-якої іншої школи світу вступати, в інститут».
Крім школи, був також дитсадок та дитячий будинок, де жили діти зі всієї області.
Важливе місце посідала також синагога в Луганську, яка була єдиною в області. На момент 2014 року на 70% майже побудували іншу, але завадили бойові дії.
Міста влаштовували єврейські фестивалі, як танцювальні, так і кулінарні. Варто згадати Фестиваль єврейської кухні, коли всі громади привозили традиційні страви. У кожному місті діяли хеседи – благодійні організації, що опікувалися нужденними. Часто євреї співпрацювали з представниками інших національних меншин, яких проживало доволі багато в Луганській області Важливо, що не було антисемістських настроїв серед місцевого населення та влади.
У Сєвєродонецьку теж була єврейська громада, яка опікувалася збереженням ідентичності цього народу. Наприклад, існував гурток івриту, де кожен міг прийти й навчатися. Також був гурток для молодих матусь та діток, у якому вони вивчали єврейські традиції. Міська влада намагалася їм допомагати. Крім того, вони влаштовували спільні заходи з громадами інших національних меншин.
Початок російсько-української війни був для євреїв, як і для більшості українців, неочікуваним. На запитання «Чи передчували ви, що скоро може початися війна у 2014 році?» рабин Шалом Гопін відповів так:
«Ми не здогадувалися. Коли думали, так, щоб війна – ні. Ніхто не здогадався. Це було, я думаю, саме спокійне місце у світі – Луганськ, кому вона (війна – К. К) потрібна. Я думав, якщо в Ізраїлі буде війна страшна, то до себе запросити. Виявилось, що навпаки».
Святкування дітьми Останнього дзвоника у школі в червні 2014 року дійсно стало останнім, адже розпочалося бомбардування міста й люди почали виїжджати. Спочатку відправляли дітей, а потім їхали й дорослі, бо в місті не було ні електроенергії, ні води, ні продуктів Людям приходилося готувати на мангалах. Через те, що магазини були зачинені, то могли заходити до інших квартир і брати каші, макарони, тобто все, що їстівне.
Євреї, які ще залишалися в Луганську, підпадали під гоніння. За ними стежила місцева влада так званих «Л/ДНР» і звинувачувала у шпигунстві. Рабин Шалом Гопін взагалі опинився у Луганську списку сепаратистів. Тому більшість звідти виїхала.
Щодо евакуації, то місцева влада її не влаштовувала. Все-таки можна побачити різницю між 2014 і 2022 роком, адже з початком повномасштабного вторгнення курсують евакуаційні потяги.
Близько 95% єврейської громади в Луганську вивезли й цьому треба завдячувати рабину, який організував цю евакуацію. Те, що виїхали майже всі євреї, показує дружність та єдність громади. Спочатку був табір для переселенців у Житомирі, а пізніше хтось поїхав до Ізраїлю, хтось до Європи чи США. Частина переїхала до Києва разом з Шалом Гопіном, який заснував тут Оболонську єврейську громаду. Життя поступово налагоджувалося, навіть заснували хедер, відзначали свята.
Щодо Сєвєродонецька, то там була інша ситуація. Місто доволі швидко деокупували і більшість євреїв звідти не виїжджало. Коли ситуація стала більш-менш спокійною, то громада продовжила працювати у звичному русі. Додавалися нові люди, влаштовувалися різні цікаві заходи.
Після початку повномасштабного вторгнення євреям прийшлося виїхати звідти. Ось як про це згадує кураторка благодійного фонду «Хесед» Діана Головіна:
«Все змінилося, звичайно, 24 лютого, коли наше місто почали обстрілювати. І першим завданням для мене, як керівника єврейської громади, було вивезти людей і щоб люди були у безпеці, тому що було дуже багато людей похилого віку. Наша громада налічувала 150 осіб – це люди похилого віку. Якщо врахувати,що молоді сімї, то близько 500-600 чоловік. Якщо молодим людям було легше зробити це (виїхати – К.К.), то люди похилого віку опинилися взагалі перед такою бідою. У нас було дуже багато людей лежачих, яких треба було також вивезти. І тут нам руку допомоги простягли усі єврейські організації України. Давались автобуси, ми виносили буквально на ношах людей».
Більшість з цієї громади також доєдналася до Оболонської громади, де продовжують свою діяльність.
Цікаво, що в рабина Шалома Гопіна була певна тривожність, що почнеться повномасштабне вторгнення. Це можна пояснити вже досвідом 2014 року та і в іноземних мас-медіа про це багато говорили. Цікаво, що 23 лютого рабин цієї громади дуже запам’ятав, адже йому вислали бібліотеку нарешті, яка була в Луганську. А вже 24 лютого більшість євреїв знову евакуювалася: хтось у західні області України, хтось до Ізраїлю. Переломним моментом стало те, що росіяни не взяли Київ, і тоді всі повернулися назад.
Вже понад два роки Оболонська громада займається волонтерством, зокрема видають гуманітарну допомогу. Частина людей зараз воює у складі ЗСУ та Нацгвардії. Поряд з цим вони продовжують культурну діяльність, зокрема проводяться уроки з вивчення ідишу, історії, культурних традицій, а також відзначаються свята. З кожним роком кількість членів громади збільшується. Також не можна не згадати дипломатичну місію євреїв у світі, адже вони їздять у різні країни і спілкуються з іншими громадами, після чого надходить допомога в Україну.
Яскравим прикладом змін, унаслідок російсько-української війни є життя рабина Оболонської єврейської громади Шалома Гопіна. Народившись та навчаючись в Ізраїлі, він переїхав до Луганська та керував там єврейською громадою до 2014 року. Все йшло успішно, не було конфліктів чи якогось негативного ставлення до євреїв, поки не почалися бойові дії. Для нього це було потрясінням, адже як він зазначав
«Це було, я думаю, саме спокійне місце у світі – Луганськ, кому вона (війна – К. К) потрібна. Я думав, якщо в Ізраїлі буде війна страшна, то до себе запросити. Виявилось, що навпаки».
Спочатку рабин вивіз дітей і коли стало тихо, то повернувся в Луганськ, але перемир’я тривало недовго. У серпні-вересні все було зачинено й люди заходили в інші квартири і брали все що є: каші, макарони тощо. Електроенергії та води там не було вже, тому Шалом Гопін виїхав остаточно разом з єврейською громадою. Першою зупинкою став Харків, пізніше Житомир.
До 2016 року він разом з родиною перебував в Ізраїлі і після цього приїхав у Київ. Тут прийшлося почати все з нуля, але він почав знайомитися з євреями, які живуть у Києві, влаштовувати різні свята, уроки тощо. Тобто робив те саме, що і в Луганську. Але настав ранок 24 лютого і знову все змінилося. Коли почалися ракетні обстріли, то він вивіз родину. Але коли Київ було відбито від нападу росіян, то вони повернулися та почали займатися гуманітарною допомогою та продовжили розбудовувати громаду.
Трішки іншою була історія мешканки Сєвєродонецька, Головіної Діани. Народившись у цьому місті, вона працювала кураторкою благодійного фонду Хесед та опікувалася людьми єврейської національності. Згідно з її спогадами, чоловік казав:
«Ти Хесед любиш більше, ніж нашу сім’ю».
Коли заснували недільну школу, то Діана привела туди своїх дітей та тата, і почала викладати там єврейські пісні, танці та традиції. Коли почалася російсько-українська війна, то вона з чоловіком на декілька тижнів виїхала у Харків. У цей час у місті магазини були розграбовані, прилітали снаряди й по вулицях ходили ополченці. Набагато гіршою стала ситуація після 24 лютого, коли Сєвєродонецьк обстрілювали постійно. У пері дні сподівалися, що все швидко закінчиться, але так не відбулося. Почав пропадати зв’язок, не стало електроенергії, води і тоді єврейська громада вирішила виїжджати. Спочатку всі поїхали до Дніпра, а потім вже в інші міста та країни. Діана з чоловіком певний час жили в Тернополі, а потім переїхали до Києва на запрошення рабина Шалома Гопіна. Зараз вона є членом Оболонської громади, де допомагає іншим євреям не втратити свою ідентичність.
Отож, російсько-українська війна негативно вплинула на євреїв, які проживали в Луганській області. Адже громадам, які вели там досить активне життя, прийшлося виїхати і починати все спочатку. Але попри це, вони продовжують виконувати свою місію, а також доєднуються до волонтерської діяльності та боронять українські землі. Взагалі розвиток єврейських громад – це приклад того, що Україна дотримується Закону «Про національні меншини (спільноти) України», а це означає, і євроінтеграційного курсу.