“Чому я стала українською письменницею? Бо як побачила Волинь, то закохалась в екзотиці. А як побачила Київщину – власне Київ з його соборами, народом, то не могла позбутись думки – ні, пересвідчення – що ці люди нащадки стародавньої Еллади. На березі Чорного моря ще більш у цьому впевнилась. Стала збирати старі легенди, рівняти їх з тим, що писав Геродот, що розповідали арабські автори. Так блудний лицар знайшов свою духовну землю, свій чарівний перстень, щоб сповнити істотне завдання у житті: творити мистецькі цінності для добра української нації” – із листів Н. Королевої.
Життя Наталени Королевої йшло під знаком драматичних подій і втрат, подорожей і переїздів, незгасної жаги творити. Мама померла при пологах, і вихованням дівчинки зайнялась волинська бабуся. Пізніше Наталену перевезли до Іспанії, а згодом вона протягом 12 років навчалась у монастирі Нотр-Дам-де-Сіон у французьких Піренеях. Наталена Королева активно вивчала мови, спів, музику, фехтування, стрільбу та медицину, що зовсім скоро знадобиться їй у майбутньому. У Петербурзі стала археологом і «вільним художником», у Києві навчалася в інституті шляхетних дівчат. Водночас наша столиця подарувала їй одну важливу зустріч – із композитором Миколою Лисенком, який присвятив своїй талановитій учениці твір «Зоря з місяцем над долиною…»
Бурхливо, чи не так?
Про Наталену Королеву сьогодні вже відомо багато, розшукані, вивчені й дбайливо складені до єдиного ланцюга небуденні факти її біографії. При цьому, однак, є й низка нерозгаданих до кінця подій.
Відомо, що дівчинці при народженні за давнім іспанським звичаєм батьки дали ім’я Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена, прізвище Дунін-Борковська, за прізвищем батька – графа Андріана Юрія (Єжи) Дунін-Борковського. Мати – Марія Клара де Кастро Лачерда Медінаселі – була іспанкою. Місцем народження Наталени вважається Сан-Педро біля Бургоса в Іспанії, але окремі джерела не виключають і українську Волинь, саме там Наталена провела першиі п’ять років свого життя.
Мати Наталени, іспанська графиня, померла при пологах 3 березня 1888 року, а батько, вочевидь, не дуже цікавився донькою. Дівчинку спочатку виховувала бабуся Теофіла з прадавнього литовсько-українського роду Домонтовичів, що жила в своєму маєтку в селі Великі Борки на Волині. Після її смерті маленьку Наталену дядько Еухеніо, брат матері, відвіз до монастиря Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях. Там вона прожила 12 років і отримала гарну освіту: добре знала історію, археологію, філософію, медицину, теорію музики. Ба більше, у Франції Наталена захопилася верховою їздою, фехтуванням і стрільбою. У свої 16 вона вже володіла французькою (розмовна в сім’ї) польською, арабською, італійською, іспанською, латиною. Українську, за власним визнанням, «трохи пам’ятала ще з дитинства».
У 1904 році Наталена переїхала до Києва, де її чекали батько та його друга дружина – чеська графиня Людмила Лось. Дівчині довелося опанувати російську та, за наполяганнями мачухи, вступити до інституту шляхетних дівчат (споруду досі з радянських часів називають «Жовтневий палац»), про що Королева залишила не найкращий спомин: «На думку мою, були то кошмарні часи й звичаї, яких ані навмисне не вигадаєш!»
Згодом родина перебралася до Петербургу, тож Наталена продовжила освітню ниву: здобула докторський ступінь з археології за праці з литовської старовини в археологічному інституті, відтак зайнявшись єгиптологією, водночас отримала диплом «вільного художника» у Петербурзькій академії мистецтв. Тут же батьки знову знайшли їй нареченого – ротмістра Кисілевського, проте дівчина відмовилася від цього шлюбу. У відповідь вона здійснила нечуваний для шляхетського роду вчинок: вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі. Кар’єра була приголомшливою: контракти з паризьким «Theatre Gymnase», європейські гастролі, партія Кармен в опері Жоржа Бізе… Згодом проблеми зі здоров’ям змусили юну зірку відійти від бурхливої сценічної діяльности – вчорашня театралка брала участь у розкопках Єгипту та Помпей, публікувалася в європейських наукових і літературних журналах, періодично повертаючись до виступів у опері.
” Подружжя одразу перейшло на українську мову…”
На початку Першої світової війни Наталена Королева добровільно пішла сестрою милосердя до російської армії. Майже три роки вона прослужила на фронті, доглядаючи поранених навіть під обстрілами. Тричі й сама отримувала поранення, важко хворіла на тиф і пневмонію. За самовідданість її нагородили солдатським хрестом «За хоробрість».
На фронті Наталена зустріла перського князя Іскандера Гакгаманіш-ібу Куруша – офіцера російської армії з династії Ахеменідів – і вийшла за нього заміж. На жаль, менш ніж за рік після весілля чоловік загинув під Варшавою.
У 1919 році після повернення з війни Наталена працювала у системі народної освіти й записалася до групи чеських репатріантів разом із овдовілою мачухою через нестабільну політичну ситуацію в Україні. Людмилі Лось так і не судилося побачити Батьківщини, жінка не витримала дороги й померла від хвороби. Наталена ж оселилася у Празі, де невдовзі зустріла українського письменника Василя Короліва-Старого, свого другого чоловіка. Відразу після весілля подружжя перейшло на українську мову. Письменниця пригадувала: «В. Королів почав учити мене «на українську письменницю»… він навчив мене української літературної мови, навчив засобів, як писати».
Вже 15 січня 1921 р. український тижневик «Воля» надрукував перше оповідання Наталени Королеви українською «Гріх (З пам’ятної книжки)» із підписом «Н. Ковалівська-Короліва». Упродовж понад двох десятиліть твори Наталени Королевої прикрашали сторінки майже всіх провідних українських часописів Західної України, Буковини, Закарпаття, що виходили в Чехо-Словаччині. Письменниця ніколи не відмовляла редакціям, що зверталися до неї, тож її ім’я й досі виринає на шпальтах розмаїтого кола видань.
Після встановлення прорадянський режиму в Чехо-Словаччині життя подружжя геть погіршало: 11 грудня 1941 року В. Королів-Старий помер від серцевого нападу після допиту в гестапо, Наталену Королеву позбавили пенсії й припинили друкувати. Письменниці доводилося заробляти на життя приватними уроками іспанської, французької мов та музики, іноді підпрацьовувати прибиральницею. В останні роки життя вона залишалася самотньою – власних дітей у подружжя не було, тож єдиною розрадою став прийомний син.
Зусилля письменниці налагодити співпрацю з київськими видавництвами та Інститутом літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР лишалися без відповіді. І все ж доля подарувала письменниці одну тиху радість — вона встигла побачити віддруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313», що вийшла 1966 року в Пряшеві. 1 липня того ж року Наталена Королева відійшла у вічність.
Quid est veritas?
Герої творів письменниці – люди непересічні: біблійні, античні і міфологічні постаті, лицарі та винахідники, об’єднані жадобою знань. Провідними мотивами стали пошук істини, утвердження високих ідеалів загального добра, братерства і любові. За зовнішньою оболонкою світових тем творів Н. Королевої ми повинні побачити саме це, основне, що є наслідком болісних шукань письменниці, виявом її високого благородства й шляхетности. За романтичним життєписом ховалася непроста реальність, суголосна тим суспільним катаклізмам, свідком і прямим учасником яких письменниця була.
У середині 30-х – на початку 40-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання и популярність: “1313” (1935), “Без коріння” (1936), збірки “Во дні они” (1935) та “Інакший світ” (1936), повісті “Предок” (1937), “Сон тіні” (1938), “Легенди старокиївські” (1942–1943), “Quid est veritas?” (“Що є істина?”, 1961, завершена ще в 1939).
Наталена Королева своєю творчістю принесла в українську культуру новий елемент «європейськості», інтелектуалізму та філософської глибини. У сюжетній канві своїх творів вона переплітала історичне з доісторичним та позаісторичним, реальність – з виміром міфологічним, Христову молитву – з піснею Панової флейти. Її життя, яким ми його знаємо, – невід’ємна частина цього світу, або ж навпаки, цей світ легенд був невід’ємною частиною її життя. Підґрунтям історичної прози авторки стали міфологія, культурологія та християнська історіософія, що найповніше відобразилося в історичній повісті “Quid est Veritas?”. Працюючи над твором, Наталена Королева відобразила трагічність прозріння римського соціуму в період раннього християнства крізь призму традицій української та світової історичної прози й запропонувала своє бачення сакральних подій з життя Раббі Галилейського (Ісуса Христа), Понтія Пілата, Марії Магдалини, Йосифа Ариматейського та ін.
Досі незнана широкому загалу, Наталена Королева залишила інтелектуально багатий, певною мірою екзотичний літературний доробок, який уважний читач зможе відкрити лише після ознайомлення з таємницями її біграфії. Тож до роботи! Читаймо!