Як раніше люди ставилися до тварин, які їх оточували? Хто був другом, а хто ворогом? Яким чином відбувалося полювання на міфічних єдинорогів та чому дракони могли бути як уособленням диявола, так і захищати людину?
Сьогодні в стрічках соцмереж нам часто з’являються смішні звірятка зі сторінок старовинних манускриптів або ікон, однак які ж стосунки насправді були в наших предків з тваринами?
Коти мали погану репутацію в Середньовіччі. Через їхній передбачуваний звʼязок з язичництвом і чаклунством до них часто ставилися з підозрою. Але, незважаючи на асоціацію з надприродним, середньовічні рукописи демонструють напрочуд грайливі зображення наших пухнастих друзів.
Навіть якщо вони не завжди вважалися соціально прийнятними в релігійних громадах, за котами всеодно добре доглядали. Це можна помітити по грайливих зображеннях, які ми бачимо в суто буденних сценах таких сакральних сюжетів, як, наприклад, «Таємна вечеря» П’єтро Лоренцетті. Тут кіт і собака не відіграють ніяких наративних ролей в загальній сцені, проте, дають глядачу зрозуміти, що події відбуваються в домашньому просторі.
У XV-XVI століттях був поширений міф про те, що відьми перетворювалися на котів, за допомогою яких викрадали у чоловіків статеві члени. Тоді вважалося, що відьми володіють різними магічними здібностями травмування членів, найжорстокіша з яких – здатність змусити статевий орган повністю зникнути. Найвідоміший опис цієї практики є в «Malleus Maleficarum» – посібнику XV ст. з полювання на відьом, написаному Генріхом Крамером.
Ілюстрацією до цього міфу може бути німецька гравюра 1555 року, де кіт викрадає пеніс, а його намагаються задобрити рибою.
Зміст цього твору можна трактувати і алегорично: коту не довіряли, і вважали, що він може виносити таємниці про секс, який не мав би відбутися, поза межі спальні, тому й намагалися його задобрити рибою. З іншого боку, можна піти далі і розгадати політичний підтекст гравюри. 1555 рік в Німеччині – час активної Реформації, тобто критики католиків. Давайте детальніше подивимося на цю гравюру. У кицьки виманює ерегований пеніс католицька черниця, в якої замість хрестика на розарії теж зображений статевий член. На задньому плані ми бачимо веселого дурня, який хизується парою чоловічих трусів. Напис знизу «Flaisch macht Flaisch» перекладається як «плоть творить плоть». Очевидно, це така політична карикатура протестантів на католицьке духовенство, де вони критикують целібат як неприродне явище, і що це призвело до того, що збоченці в рясах тільки й робили, що полювали за сексуальними розвагами. Створення популярних карикатур на католиків, таких як ця ксилографія, було зброєю в політичній війні.
Собачкам, натомість, довіряли більше. Вони були першими прирученими тваринами і завжди служили людині. Більше того, вважалося, що собака не існувала без людини, а отже, створена, щоб слугувати їй. Люди вірили, що собака своєю слиною може загоїти найбільші рани. Є безліч легенд про те, як собаки рятували своїх господарів від полону, голоду, смерті, а якщо хтось вбивав його господаря, собака легко за запахом міг знайти вбивцю.
Такий суперсобачка зустрічається у Хроніках Фруассара, на ілюстраціях з 1470-1475 років. Цю книгу справедливо вважають одним із найдостовірніших джерел інформації про події Столітньої війни. На малюнку собачка кудись біжить, на її спині розвівається королівський плащ, що свідчить про особливий статус тварини.
А ще собаки здебільшого були основними учасниками мисливських полювань, супроводжуючи своїх господарів. На сторінках французького манускрипту XIV ст. бревіарію Рено Барського зустрічається собака, яка веде двобій із… кроликом?
Справа в тому, що оскільки собака завжди на стороні людини, це найгірший ворог милих пухнастих кроликів. З невідомих причин ці чарівні пухнасті створіння перетворюються на холоднокровних вбивць. В середньовічних манускриптах, часословах і навіть Бібліях художники зображали світ алегорично, перевернутим догори дригом, де мисливець і жертва міняються місцями, а неможливе стає нормою. Отже, тут кролики – жорстокі мисливці, які віддано хочуть покарати всіх, хто вчинив злочини проти них. Найчастіші сюжети наступні: кролик-лучник стріляє мисливцеві в спину, потім кролики зв’язують його й тягнуть до кролячого судді, щоб його судили. Після винесення обвинувального вироку безжальні кролики відтягують мисливця геть і обезголовлюють його. Аналогічно відбувається і з собаками, які є вірними слугами людей.
Серед інших домашніх тварин зображували віслюків та корівок, які своїм диханням зігрівали Ісусика. Українцям та європейцям, які проживали в іншому кліматі, не було зрозуміло, як це в січні народити в стайні, і щоб новонародженій дитині не було холодно. Тому місцеві іконописці переживали за немовлятко і зігрівали його за допомогою дихання тварин.
Хто з екзотичних тварин в зустрічається в іконописі?
Наприклад, верблюд в апокрифічній історії про Косму і Даміана або в українській традиції Кузьму і Дем’яна. Існує історія про те, що вони були святими лікарями. Коли вони вперше потрапили на африканську землю, першим, кого вони вилікували, був верблюд. Згодом вони врятували велику кількість людей. Дем’ян помер першим. Коли ж помирав Кузьма, він заповів, щоб його поховали разом із Дем’яном в одну труну, проте місцеві єпископи сказали, що не годиться класти свіже тіло до зотлілого. В той же момент підходить до них верблюд і людською мовою каже: «Покладіть».
Ще одна екзотична тварина, що часто зустрічається в українському і західноєвропейському мистецтві – це лев. Він завжди є поважною благородною твариною, царем звірів, його можуть брати собі за тотемний знак тільки знатні особи рівня королів. Попри те, що лев – це небезпечний хижак, лютий звір, він переважно має позитивне забарвлення.
Оскільки пересічні художники та іконописці майже не мали можливостей побачити лева в реальному житті, тому здебільшого перемальовували його з інших зображень або й просто з уяви. Зрештою, перед нами часто постають добрі антропоморфні істоти, як на іконі Св. Онуфрія XVII ст. з Галичини.
Дракончики-змії дуже пов’язані між собою фантастичні істоти. Вони мають як негативний контекст, пов’язаний з диявольським змістом, так і позитивний – оскільки часто дракона вдається приручити, щоб він слугував людям, як-от в одній з версій сюжету про Юрія Змієборця. Зазвичай, іконографія Юрія Змієборця передбачає святого на коні, який списом проколює дракона через те, що він вбивав жителів міста Ласії, що на території сучасної Туреччини. Позаду Юрія знаходиться принцеса, яка мала стати наступною жертвою, та її батьки на мурах міста. За класичною версією, Юрій таки вбиває дракона, проте у народній версії принцеса змогла молитвою упокорити страшного звіра і привела в місто. В іконі сучасного художника Юрія Нікітіна дракончик зображений на повідку і слухняним, готовим служити принцесі, ніби вірний собачка.
Схожа легенда є і у французькій культурі.
На півдні Франції до ХІІ століття в річці Рона жив монстр, якого звали Тараск. Він їв усе живе, що йому траплялося: людей, худобу, диких тварин. Місцеві жителі дуже страждали від цього. Одного разу вони почули про черницю Марту, яка жила в Авіньйоні і працювала в місцевій лікарні (до речі, на місці цієї монастирської лікарні у XIV столітті був побудований університет, який функціонує і до сьогодні). Марта вчинила чудо, воскресивши хлопця, який потонув у річці Роні (мабуть, просто вміла надавати першу допомогу). Марту запросили до Тараскона, щоб вона допомогла впоратися з монстром. Коли ж вона приїхала, підійшла до річки і почала співати. Її голос настільки сподобався Тараску, що він виліз до її ніг і заснув. Вона ж, в свою чергу, одягнула на нього нашийник і привела в місто. Жителі були настільки сердиті на монстра, що одразу вбили його. Марту ж канонізували за знищення язичницького чудовиська і збудували в її честь церкву, де вона похована і досі.
В легенді про Маргариту Антіохійську змій не вбиває її, а ковтає повністю, таким чином даючи можливість жертві врятуватися. Сама легенда звучить наступним чином: Маргарита – свята мучениця, християнка, що проживала в Антіохії в ІІІ ст. н.е. за правління імператора Діоклетіана. Вона відмовилася стати дружиною антіохійського префекта Олівія та шанувати язичницьких богів, за що останній засудив її спочатку до спалення живцем та варіння в окропі. Коли ж вона дивом залишилася живою після цього всього, Олівій послав до неї диявола у вигляді змія. Він же проковтнув її повністю, не жувавши, а Маргарита зсередини розпорола його спину хрестом і вийшла неушкодженою. Ілюстрації зазвичай зображують змія більше схожого на якогось доброго песика, а не злого дракона.
Змій завжди володів функцією захисту. В Україні до XIV століття була традиція розміщувати камʼяних дракончиків, які були схожі на щось середнє між крокодилом/змієм/собакою, перед входом у храм або замок. Це все брало свій початок з того, що ці дракончики охороняли язичницькі капища. І це дуже схоже з тим, що собака теж розглядається людиною як захисник.
Окрім того, змії, як і інші плазуни, в дохристиянські часи символізували плодовитість, зачаття. Тому не розуміючи до кінця християнський символізм, народні іконописці зображали поряд із Богородицею змієвик, як пояснення непорочного зачаття.
Серед вигаданих міфічних звірів надзвичайно популярним був єдиноріг. Вважалося, що його кров лікувальна, а ріг мав багато чарівних функцій – від універсальної протиотрути до виготовлення філософського каменю. В існування цієї чарівної невловимої істоти вірили аж до XVІІ століття, допоки широкому загалу стало відомо про нарвалів, чиї бивні видавали за ріг єдинорога.
Як же відбувалося полювання на єдинорога? Вважалося, що вийти єдиноріг міг лише до молодої незайманої дівчини, застрибнути до неї на коліна і заснути. Тільки тоді мисливець міг його спіймати. Окрім цього, єдиноріг був метафоричним символом Ісуса Христа, оскільки уособлював невинність та чистоту. Зустрічаються навіть такі зображення, коли єдиноріг смокче груди оголеної дівчини, як Ісус на руках в Марії.
А чому лицарі в повному обмундируванні боролися із… равликами?
У середньовічній Європі равлики були уособленням гріха і лінощів, бо народжені з бруду і ним же й живляться. У Середньовіччі равлики були визнані своєю незвичайною силою, враховуючи те, що вони могли нести свій будинок на спині. Отже, протистояння з равликом могло означати випробування особистої сили, а також розумової стійкості. Равлик, який колись був символом оманливої мужності, став істотою, на яку слід полювати та знищувати її, демонструючи силу й хоробрість.
Нам, людям ХХІ століття, досить важко зрозуміти алегоричні зображення зі сторінок середньовічних манускриптів. Для того, щоб розгадати ці загадки, потрібно знати про спосіб життя, цінності та мислення тих людей. Проте очевидно, що їхній зв’язок з тваринами був точно не менший, ніж сьогодні у нас.