Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне Дніпр широкий…» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко»,- того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові, бо то є справжні українці.
Остап Вишня
Як актуально звучать ці слова в наш час!
Немає, мабуть, такого куточка в Україні, де б не чули імені Остапа Вишні, його веселих усмішок, гуморесок, сатиричних памфлетів. Адже Остап Вишня є неперевершеним майстром сміху.
Справжнє прізвище його Павло Михайлович Губенко. Народився він 13 листопада 1889 року на Полтавщині в багатодітній родині
«За двадцять чотири роки спільного життя батьків послав їм Господь усього сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитися Милосердному» («Моя автобіографія»).
«Як ударила революція – завертівся. Будував Україну… Хотілося, щоб і у війську бути, і в парламенті бути, і в Університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати». («Моя автобіографія»).
У 1920 р. Павла Михайловича було заарештовано за «контрреволюційну діяльність». Визволитися допомогли друзі, зокрема Василь Еллан – Блакитний.
Згодом гуморист починає редагувати журнал « Червоний перець» – один з найпопулярніших гумористичних журналів СРСР. Письменникові судилося стати найулюбленішим і найпопулярнішим українським письменником- гумористом. Протягом 20-х років з-під його пера вийшло 23 книги.
Але настає страшний час наклепів, доносів, навішування ярликів, репресій. Гумористові стає дедалі важче усміхатися. Наслідки літературної дискусії 1925-1928 рр. позначилися й на долі Остапа Вишні. Адже він симпатизував і підтримував ВАПЛІТЕ, котра мала національне спрямування і захищала право української літератури на національну самобутність. Влада звинуватила письменника в націоналізмі.
У 1930 р. в одному з журналів було опубліковано статтю «Що таке Остап Вишня» із критикою творчості гумориста, у якій його звинувачувають в тому що
«…він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди».
26 грудня 1933 р. Остапа Вишню заарештували. Звинувачення було безглузде: приналежність до контрреволюційної групи та підготовка замаху на одного з комуністичних чиновників. Великий сміхотворець, який так любив свій народ, був оголошений його ворогом, опинився за колючим дротом.
24 лютого 1934 р. письменника засудили до розстрілу, а пізніше замінили вищу міру покарання до 10 років заслання. Його відправили до Ухтинського табору в селищі Чиб’ю (республіка Комі).
Дружині, відомій актрисі Варварі Маслюченко, було запропоновано в 5-денний термін виїхати з України. Вона перебралася до Архангельська. Така близькість до місця заслання дозволила цій мужній жінці пересилати у табір теплі речі, продукти харчування, продувати і морально підтримувати чоловіка.
«Ти для мене і дружина, і мати, і сестра, і ангел мій» – писав в одному з листів Остап Вишня.
У таборі письменник нічого не писав, лише вів щоденник «Чиб’ю. 1934». побачив світ цей щоденник лише у 1989р. Цей документ відкриває трагічні сторінки життя письменника та інших політв’язнів на засланні, зокрема вихідців з України, які складали окремі загони.
3 грудня 1943р. Остап Вишня вийшов на волю, а 24 лютого 1944 р. з’явилася знаменита «Зенітка». Вона засвідчила, що його душу не сточили зневір’я і відчай, і, незважаючи на десятилітнє ув’язнення, він не розучився сміятися.
У 50-х р., будучи важко хворим, письменник продовжує багато працювати.
«Мені потрібно надолужити прогаяний час, адже 10 кращих років вирвало в мене безглузде і дике заслання, і тепер я мушу спішити».
25 жовтня 1955 р. письменника було реабілітовано. 28 вересня 1956 р. помер Остап Вишня. Перед смертю попросив:
«Не потрібно похоронних маршів. Краще заспівайте «Козака несуть, коня ведуть, кінь головоньку клонить…».
Ось так помер великий правдолюб, справжній українець.