Чекали на цей продукт довго – шість, а то й більше років, не суттєво. «Мавка» вийшла на екрани й б’є рекорди, здавалося, чому б не порадіти за справжній українськомовний продукт, ще й з міфологічним сенсом? Відтак, саме подібні продукти стають візитівкою тієї чи іншої культури, адже несуть в собі певний етнічний код, дух народу, на якому постає майже кожна нація. В горнилі війни такі явища виблискують ще яскравіше…
Але «Мавка» чи не за усіма пунктами являє собою якщо не повний провал, то слабеньку потугу й порожнечу. Й це при тому, що творці дійсно старалися – це видно. Й від цього особливо прикро.
Для зручності пройдемось по основних пунктах.
Видатний, але і специфічний твір Лесі Українки має до сучасного творіння мінімальне відношення
Це аж ніяк не є проблемою: по-перше, оригінальний твір Лесі, як вже сказано вище, вельми специфічний, по-друге, на нашу скромну думку, діти його можуть не зрозуміти, особливо маленькі. Пам’ятаю, колись в школі він не особливо запам’ятався, напевно, історії, в яких пірати та «індєйци» ковбасять одне одного, були мені якось ближче. Але то вже таке…
Як не дивно, сценарій в мультфільму є, принаймні його каркас! Історія доволі цілісна, й «провисає» здебільшого в деталях. А от реалізація підвела дуже сильно. Як мінімум, загадкова архаїчність мови Лесиного твору могла стати в нагоді. Натомість перед нами постає…
Жахлива мова й діалоги у більшості епізодів
Не сказати, що осучаснення діалогів – погана ідея апріорі. Зовсім ні. Але стилістики немає абсолютно: пафосні декламації потойбічних духів в даному випадку ніяк не в’яжуться з надто вже сучасними опусами, від частини яких взагалі тхне жахливим рагульством. Нагадаємо, мова не йде про «попаданців», і мовний контраст не працює тут навіть на гумор (про нього, а точніше, про відсутність оного – нижче). За сюжетом таке собі узагальнене українське село в декораціях чи то «Кайдашевої сім’ї», чи то «Сорочинського ярмарку» стикається з міфічним світом лісу. Останній показано досить цікаво, село ж… Якесь дивне, не в самому гарному значенні.
Ледь не дві третини героїв замість дитячого захоплення викликають збентеження й сором
Ще раз обмовимось: конкретно на смак автора. Серед героїв головних, дякувати друїдам, сама Мавка, мабуть, найкраща. Так, подекуди вона верзе дурниці та скидається на звичайну таку діснеївську принцеску, але принаймні не дратує й виглядає мило. Хтось може віднайти певну сексуалізацію образу, але то вже на любителя. В оригінальному творі Лукаш взагалі ледь не прямо зве дівку кохатися… Все ж, загадковості якоїсь не вистачило навіть головній героїні. Більшість чарів також виглядають буденно, що знижує відчуття казковості, магії, надзвичайного (цього загалом бракує нам усім, здається…).
Лісові герої здебільшого прикольні й цікаві. Так, Хранитель явно змальований з «Володаря перснів». Русалки? Най буде. Гук? Кумедний. Той випадок, коли Дзідзьо впізнається в хорошому контексті.
Селяни ж – картонно-шаблонні, майже ніяк не розкриті. Куди більше зусиль пішло на антагоністів, і в цьому випадку на арену виходить його величність Крінж Великий Іспанський. Ні, звичайно, поганці повинні бісити й викликати відчуття люті. Не згадуючи к@ц@пів чи деяких персонажів нашої політичної фауни, візьмемо хоча б Джофрі з «Престолів» – ото вже гидкий був гімнюк! (Ще раз подякуємо, що заїхав до України, хех).
Але тут зовсім інший випадок: від «тутешніх» антигероїв як раз бере сором і страх за спасіння власної душі. Хотілося б (насправді – не дуже) побачити той затемнений «ревошкою» з пивом розум, який вигадав отаке. Килина – це хто??? Фреймут, Білик, Юлія, прости Господи? Майже усі її репліки нагадували скриготіння ножа по тарілці… А який слуга диявола вигадав оцього лєголаса на букву «П» – її помічника? Від однієї думки про те, що діти сміялися на моментах з цим… хм, «екземпляром», стає некомфортно на цій планеті. І рашизм вже не бачиться єдиною огидною штукою в цьому світі.
Про дуболомну, як «мисль» колі тіщенка, пародію на братів Кличко краще взагалі промовчати. Я тільки вітаю гарну політичну сатиру, але що це було і навіщо, то й сам німецький дядько не розбере. Склалося враження, що ти заснув і прокинувся в якомусь чистилищі, десь поміж «Сватів» і «Сказочною Руссю» і довіку приречений терпіти цей жахливий сором.
Лукаш. Ах, так… І чому це я про нього забув, дивно… Мені б зараз того Лукаша, що поручик, але школярі точно не зрозуміють… Ну, тут все по класиці: головний герой, в якого без пам’яті закохується супергарна мадемуазель, володарка природи, спортсменка-активістка… Ніякий. Ну просто швах: нуль харизми, нуль цікавих фраз, нуль талантів (про це нижче), напівжіночий бебіфейс… Це я його ще прикрасив, повірте. Єдине, чим приваблював Лукаш, це те, що огидніших від нього персонажів було достатньо. Хай би вже замість Лукаша був лукашенка, хоч насміялися б…
Гумор…
От тут все просто – його нема. Ні, ну може кілька моментів викликали усмішку. Гук кумедний… Якби не люті потуги показати кумедними антигероїв, було б значно краще. Але, дякувати, крінжових жартів було теж небагато. Власне, історія і не вимагала тотального ха-ха. На жаль, сучасний продукт часто йде за «марвелівським» імперативом «одна шутка в мінутку», й часто це зовсім не ок. Копіювати в тисячний раз умовного «віслюка зі «Шреку» теж така собі затія… Дякуємо, що хоч пошлятини не напхали, хоча кілька натяків в дусі «рєзіновой попи» таки було.
Музика і кохання? Уявіть, шо вони є
Чи не найбільший провал… Мультфільм декларує дві речі: 1) Лукаш – нема слів, який крутий Джиммі Моррісон, а отой нещасний флейтист з Jethro Tull – то взагалі бомж з підземки у порівнянні…
2) у нього з Мавкою таке кохання, таке… Ну, коротко кажучи… Ну щось на зразок дуже сильне. Прямо до смерті! Ну як у тих… Розенкранца і Гільденстерна, чи як їх там.
Виглядало це жалюгідно, навіть якщо уявити, шо віковий діапазон глядача 0-5 років. В умовах дерусифікації десь тихо під кріслом застогнав тов. Станіславський: «щось не віриться, панове…».
Ну добре, хто його, те кохання, бачив і коли, навіть у кіно. Але ж, ну й нудний же ж той лісовик, ну хіба не можна було заради головного сюжетного повороту написати якусь нормальну мелодію! Ну щоб хоч музика підштовхнула повірити в якусь хімію, чи хоча б в біологію, чи природознавство. Христина Соловій – чудова співачка (і мавка ще та!), але її саунд занадто легкий, Юлія Саніна обмежилася озвучкою, Даха Браха якось намалювались (в буквальному сенсі) й розчинились… Прикро.
Після перегляду захотілось з сумом послухати якусь гарну сопілку чи флейту. Добре, що є такі гурти, як FAUN… А кохання між героями таке ж, як за копійку пістоль, хай би як блищали Мавчині очі.
Творці мультфільму не здатні «витримати» жанр
Доба романтизму свого часу піднесла народний фольклор на виключні мистецькі висоти. Під пером Гете, Шиллера та багатьох інших геніїв казки та легенди пізнали нове життя й змусили читачів повірити в справжню магію – аж до наших днів. Наша література теж зробила свій внесок: з народних джерел частувалися Шевченко, Франко й Леся, що неодмінно живило їх великі таланти. «Лісова пісня» – зразок саме подібного щасливого випадку. Жанр фентезі з тих часів пішов на всі боки, але наразі в ньому також не бракує талантів.
На жаль, мультфільм, відійшовши (і доволі логічно) від першоджерела, так і не визначився з тим, чим хоче бути. Магія розчинилася десь між старим Діснеєм, сатиричними політкарикатурами та «Шреком», причому взявши не найкраще. Нема в ньому «лампової» атмосфери, бодай трохи шароварного, але по-своєму милого села, подібного до «Жив-був пес», нема здорового сучасного креативу, нема містичної загадки… Не кажучи вже про самобутність, яка є в творі Лесі. Так, в кращому випадку – слабеньке повторення «Аватару», в якому один з головних героїв добряче вдарився головою…
На наш скромний погляд, це явний крок назад в порівнянні з «Сторожовою вежею» чи «Захаром Беркутом», наприклад. А хотілося б навпаки.
Дізнавшись, шо мультфільм покажуть у Франції та іншим басурменам як зразок проривної української культури, Акакій Акакієвіч трохи засмутився… А якщо хтось побачив в мультфільмі політичний, соціальний чи ще якийсь прихований контекст, то це дарма – їх там нема, майже як корупції в держструктурах.
Але загалом за рахунок спецефектів мультик виглядає виграшно і творці зробили на цьому акцент. Тим більше, що бюджет проєкту складав майже 200 мільйонів гривень – доволі скромну суму, по мірках Заходу.
ПС: А Леся Українка все ж таки була присутня в день перегляду. Причому в двох екземплярах: одна пішла на квиток, половина другої – на поп-корн. Отака казочка, малята 😉