Війна сильно загострила відчуття кожного з нас: як позитивні так і негативні. Це стосується й одного із найважливіших почуттів – кохання. Людство знає чимало прикладів того, що це почуття могло змінити хід історії. Через нього починали і завершували війни, присвячували пісні та вірші, будували храми та палаци. А хтось віддавав своє життя.
Усім люблять цікаві романтичні історії про кохання, що перемагало будь-які складнощі. Але чи були такі відносини в реальному житті? Відомі українці, яких яких ми знаємо як видатних полководців, науковців, митців, кого любили вони? А кого вони кохали, чи щасливими були у шлюбі? Хто з відомих українців мав заборонене кохання та як це вплинуло на долю всієї України? Чи змогли б ви як Кароліна Вітгенштейн відмовитися від усього та жити у статусі нелегалки, тому що покохала? Ці та інші постаті стають ближчими до нас крізь призму їх пристрастей та трагедій.
Гетьман Іван Мазепа і Мотря Кочубеївна
Ми знаємо Івана Мазепу як талановитого гетьмана й полководця, але чи знали ви, що він у 65-річному віці палко закохався у СВОЮ ПОХРЕСТИЦЮ Мотрю Кочубей. Хтось може сказати, що це не могло бути справжнім коханням, адже їй було 16 років, а хтось вірить, що почуття взяли верх над упередженнями.
Іван та Мотря часто зустрічалися в родовому маєтку її батька. Мотря була вродливою, розумною, шляхетського походження. Дівчина легко підкорила його серце. Відомо, що він передавав дівчині подарунки: каблучку коштовну, книги й молитовники.
Збереглося 12 листів гетьмана до дівчини, в яких він зізнається в палкому коханні та вірності.
«Моя сердечно кохана Мотрононько! Поклон мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій милості гостинця книжечку і обручик діамантовий, прошу теє вдячно прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім, дасть Бог, з ліпшим привітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі членики тільця твого біленького, моя любенько коханая», – писав закоханий Іван Мазепа.
Через позицію батьків Мотрі вона не змогла бути разом з Мазепою.
Однієї ночі дівчина втекла до палацу коханого. Однак матір, Любов Кочубей, відразу ж зчинила ґвалт. Над Батурином полинув тривожний дзвін, посходилися люди, й Кочубеїха розповіла, що уночі Мазепа викрав її дочку. Мотря плакала і благала Мазепу не відсилати її від себе. Але той не міг вчинити інакше.
Дехто з науковців вважає, що дівчину 1707 р. віддали заміж за представника козацької старшини Семена Чуйкевича. Швидше за все Мотря завершила своє життя, служачи Господу. Вона пішла в черниці Пушкарівського жіночого монастиря, що знаходився поблизу Полтави. Принаймні, так вважав історик О. Лазаревський. Потім її сліди губляться.
Леся Українка та Климент Квітка
Відома поетеса Леся Українка та Климент Квітка познайомилися 1898 р. в Київському університеті. Вона читала своє оповідання «Над морем» у літературно-артистичному гуртку. Спочатку він записував народні пісні, які знала Леся, дружили та спілкувалися. Їх об’єднала любов до української пісні та етнографічної спадщини. У 1907 р. Леся і Климент поїхали разом до Криму на лікування, оскільки поетеса хворіла на туберкульоз.
Згодом вони побралися в київському Вознесенському храмі на Деміївці, але весілля було без рідні і святкувань.
«Справа скінчена – ми звінчалися. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній… Ми не запрошували нікого, крім свідків…», – писала Леся рідним.
Це сталося через те, що батьки Лесі були категорично проти стосунків дочки «з якимось жебраком», як його називали. Заради Климента поетеса навіть відмовилася від великого спадку.
Але молодята щиро кохали один одного. Леся опікувалася Климентом, називаючи його Кльоня або Квіточка. Подружжя жило в Криму, на Кавказі, в Єгипті, але сімейне життя було недовгим. Леся Українка 1913 р. померла у Сурамі (поблизу Боржомі). Климент Квітка пережив дружину на 40 років. Він теж хворів на туберкульоз. Зібрав понад 6 тисяч українських народних мелодій, частину з них видав двотомником, який так і зветься «Народні мелодії з голосу Лесі Українки».
Княгиня Ілона Зріні та повстанець Імре Текелі
Ця історія кохання варта екранізації. Ілана Зріні, власниця відомого замку «Паланок», після смерті свого чоловіка Ференца І Ракоці фактично очолила угорський визвольний рух в 1685 – 1703 рр. проти австрійської династії Габсбургів.
До неї приїхав лідер куруців (антигабсбурзькі повстанці в Королівстві Угорщина в період з 1671 по 1711 роки) Імре Текелі і закохався. Чоловік був на 13 років молодший за неї, але це не завадило їм таємно зустрічатися в Чинадіївського замку «Сент-Міклош». Закохані зіграли пишне весілля 15 червня 1682 р. в Мукачівській фортеці. Кажуть, що воно тривало вісім днів. Гості з’їли 10 биків, 36 телят, 20 свиней, 80 овець, чотирьох оленів, 10 косуль, 2 лані, 6 диких кабанів, 8 центнерів риби, 50 центнерів меду та цукру. Випили 130 діжок червоного вина та 150 – білого, 40 діжок пива і 25 – польської горілки.
Цей зв’язок став відомий австрійцям, які взяли в облогу Мукачівського замку. Три роки Ілона Зріні тримала оборону. Як і Богдан Хмельницький, Імре Текелі намагався заручитися підтримкою Османської імперії у боротьбі з Габсбургами. Але після невдалого штурму Відня у 1685 р. він потрапив у немилість до султана й був заарештований.
Врешті княгині довелося здати замок. Її звинуватили у державній зраді. Подальші роки Імре та Ілона були у заручниках. Потім – у засланні, але разом. Останні роки вони провели у Туреччині. Померли чоловік та жінка всього з різницею в два місяці.
Богдан Хмельницький та Олена Чаплинська
Гетьман Війська Запорозького був одружений тричі. Але, напевно, найбільш драматичним його коханням була друга дружина – Мотрона (або Гелена). Але точно відомо, що вона причетна до початку Національно-визвольної війни 1648 -1657 рр.
Достеменно не відомо про те, як саме вона потрапила на хутір у Суботові, однак ще за життя першої дружини Хмельницького Мотрона допомагала по господарству. А після смерті Ганни Сомко стала його «громадянською дружиною». Може, саме тому старший син Тиміш мачуху не злюбив.
Коли у 1647 р. польський шляхтич Данило Чаплинський захопив Суботів, то він викрав і Мотрону й одружився з нею. На намагання Хмельницького звільнити Гелену (так її називали поляки), Чаплинський відповідав, що навіть якби відпустив її “вона не захоче ні за що в світі повернутися до Хмельницького”, бо він її силоміць утримував, а з Чаплинським вона добровільно.
Я проти цього, щоб писати таке твердження. Національно-визвольна війна українського народу була спричинена низкою причин: соціально-економічними, політичними, релігійними, національними. І народ воював, тому що кожному щось боліло. А особиста образа Богдана Хмельницького – лиш привід до того, що ці війна почалася саме в 1648 р.
Микола Костомаров писав, що з Богдана кепкували:
«Охота тобі, пане Хмельницький, жалкувати про таку жінку! На білому світі багато ліпших красунь. Пошукай собі іншу, а ця нехай залишиться з тим, до кого прив’язалася».
Ну а далі, Богдан збирає загін реєстрових козаків й у квітні 1648 р. розпочинається національно-визвольна війна.
Після військових перемог Богдана Хмельницького Чаплинський втікає з Чигирина і залишає там Гелену. Богдан Хмельницький знову зустрічається з Геленою (Мотрона – ім’я, яке їй дали під час хрещення). Їхній шлюб у грудні 1648 р. засвідчив єрусалимський патріарх Паїсій, який був в той час у Києві.
Але у 1651 р. поки гетьман воював, то його кохану СТРАТИВ його СИН Тиміш. Згідно з однією з версій, Тиміш розслідував зникнення золота з батьківської скарбниці. І дізнався, що дворецький вкрав це золото, щоб спільно з Геленою втекти до Польщі. Також поширена інформація, що козаками був перехоплений лист від Чаплинського до Гелени, у якому писалося, щоб вона поховала скарби, а гетьмана отруїла. Після цього Мотрону та її коханця “у такому вигляді, в якому вони чинили перелюб”, оголених, повісили на шибениці біля воріт гетьманської резиденції.
Всі ці перепитії важко вплинули на стан Богдана Хмельницького перед битвою під Берестечком.
«Можна уявити, яка тривога запанувала в душі цього чоловіка. Ймовірно, що не затихала вона довго і була, можливо, однією з причин сумного закінчення війни», – писав Микола Костомаров.
Микола Костомаров та Аліна Крагельська
Історик Микола Костомаров у 1845 р. закохався у Аліну Крагельську, вихованку київського пансіону, де він працював. Вже було призначено дату та обрано будинок біля Андріївської церкви, де мала жити молода сім’я, але 28 березня 1848 р. Миколу Івановича було арештовано російською владою й відправлено у заслання. Він був членом Кирило-Мефодіївського братства, яке виступало за створення федерації рівноправних слов’янських народів. Кохана обіцяла його чекати, але чоловік не міг дозволити собі зіпсувати життя молодій дівчині, тому відмовив їй. Аліна вийшла заміж за прилуцького поміщика Марка Киселя.
Вони знову зустрілися через 26 років. У 1873 році Микола Іванович приїхав у Київ на археологічний з’їзд. Тут він дізнався, що Алінин чоловік помер. Історик написав жінці. Через два роки Аліна та Михайло переїхали до її маєтку в Прилуках. 9 травня 1875 року вони побралися (йому було уже 58, а нареченій 45).
Микола Костомаров помер на руках Аліни після 10 років разом. Перед смертю він сказав їй:
«Добра моя жінко! Пізно зійшлися ми з тобою, рано розходимося, мало прожили разом!».
Оноре де Бальзак і Евеліна Ганська
Історія кохання Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської розпочалася з її листа від 28 лютого 1832 року до французького письменника.
«…Коли я читала ваші твори, серце моє тріпотіло; ви показуєте істинну гідність жінки, любов для жінки – дар небес, божественна еманація; мене захоплює в вас чудесна чутливість душі, вона-бо й дозволяє вам вгадувати душі жінки…», – писала жінка.
Вони вперше зустрілися у Швейцарії, куди її привіз чоловік Евеліни. Оскільки вона була заміжня, відкрити свої стосунки не могли. Вони листувалися протягом 10 років до смерті чоловіка.
Письменник приїхав в село Верхівню, де жила Ганська 13 вересня 1847 року, але навіть тоді закохані не могли бути разом, адже цар Микола І не давав їм дозволу на вінчання. Та щей поставив умову, щоб жінка віддала більшу частину своїх статків. Врешті пара побралася у костелі Святої Варвари у Бердичеві. Але разом вони прожили недовго, через 5 місяців після весілля Оноре де Бальзак помер у Парижі. Евеліна опублікувала твори чоловіка в пам’ять про нього.
Ференц Ліст і Кароліна Вітгенштейн
Відомий композитор Ференц Ліст зустрів своє кохання 1847 року у Києві. Будучи у турне, музикант дав благодійний концерт, квиток на який коштував 5 карбованців. Княжна Кароліна Вітгенштейн-Івановська пожертвувала 100 карбованців. Композитор вирішив особисто подякувати щедрій меценатці. Вона запросила його до свого маєтку у Воронівцях, що на Вінниччині. Так зав’язалися їхні стосунки. Тут він написав цикл «Колоски, зібрані у Воронинцях» із трьох п’єс. А також цикл «Поетичні й релігійні гармонії», присвячені Кароліні.
Ференц на той час був розлучений, а Кароліна ні, проте з чоловіком не жили разом. Кароліна дозвіл на розлучення просила в імператора, але отримала відмову. Чоловік теж згоди не давав.
Тоді, забравши доньку під приводом потреби в лікуванні, Кароліна виїхала в Німеччину, де прожила решту життя. Разом з Ференцом вони прожили у місті Веймар 12 років. Але офіційним подружжям вони так і не стали. Через подвійний нелегальний статус — втікачки й незаконної дружини — Кароліна піддавалась постійному осуду з боку соціального оточення. Вони просили дозволу у самого Папи Римського, який дозволив їм вінчатися. За день до весілля 22 жовтня 1861 р. дозвіл на шлюб призупинено.
Закохані не змогли бути разом, хоча і жили в одному місті – Римі. Ференц прийняв чин абата, а Кароліна присвятила себе релігійному письму, зокрема – питанням канонічного права.
Вони листувалися до смерті знаменитого музиканта до 1887 р. У заповіті написав про свою кохану:
«Усім, що зробив, я зобов’язаний жінці, яку прагнув назвати своєю дружиною, хоч цьому завадило зло й мерзенні інтриги окремих людей. Ім’я цієї коханої жінки – княгиня Кароліна Вітгенштайн. Вона – джерело всіх моїх радощів і цілителька моїх страждань».
Кароліна пережила коханого всього на півроку.
