Українська література під час війни. Це питання досить цікаве та актуальне. Якщо ми проаналізуємо подіїї історії України, то можемо побачити, що завжди в складних умовах існування певна категорія творчого осередку робить деякі прогресивні праці, виводить нові тенденції, течії та новий огляд на підхід до написання. Українське мистецтво можна порівняти з періодом 1920-х рр.. коли був теж характерний розвиток серед українських авторів. Ми знаємо, як тоді було важко писати українською, а ще важче писати про Україну. Ми не мали своєї держави, нас намагалися знищити, намагалися виявити найталановитіших та позбавити їх ідеї. Вже в незалежній Україні ми дізнаємося про такий термін як «Розстріляне відродження», ми знаємо про тортури української інтелігенції, про сталінські табори, врешті -решт- це справді було жахливо, коли розстрілювали людей, а в документі на розстріл у Сандормосі в Карелії енкаведисти писали: “На ознаменування двадцятиріччя Великої Жовтневої соціалістичної революції”. До якого цинізму треба було дійти, щоб на честь чогось знищувати людей! У тридцяті роки була також знищена велика кількість діячів культури старшого покоління, які стали відомими ще до радянської влади й належать до покоління діячів початку XX століття, а не 1920–30-х років (Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші), проте завдяки політиці українізації вони активно включилися в процеси розбудови української літератури, культури, науки, що відбувались в УСРР. Дехто з них задля цього повернулись з еміграції, як Микола Вороний, або спеціально переїхав з українських країв під владою Польщі, як Антін Крушельницький.
Все не минуло після смерті Сталіна, бо ми побачили таке явище як шістдесятництво. Творча молодь, яка намагалася писати просто українською, не_забуваючи своє минуле, просто репресували. Яскраво це описав борець з тоталітарним режимом Вячеслав Чорновіл у своїй праці « Правосуддя чи рецидив терору». Творчих людей, які писали в новому стилі, просто звинувачували в сфабрикованих справах або ще гірше – вбивали. Василь Симоненко, Василь Стус Алла Горська тощо.
В 1991 році ми отримали свою таку очікувану незалежність, що є цікавим, багато зусиль надали саме та інтелігенція, яка боролася проти совєтського союзу: публіцист та журналіст Вячеслав Чорновіл, поет та письменник Іван Драч, науковець та публіцист Михайло Горинь. Але Україна зіткнулася з новими проблемами, новими випробуваннями. Революція на граніті, Помаранчева революція, революція Гідності, війна на Сході, звісно, багато чим вплинула на свідомість українців. А як я вже зазначав, всі складні події створюють нові тенденції, нове відродження до мистецького зображення.
Події Революції Гідності дали багато матеріалу митцям різного жанру та різної сфери,щоб відобразити своє внутрішнє та зовнішнє.
У багатьох українців є книга про події в Києві 2014 року Софії Кошкіной “Майдан. Нерозказана історія”, яка вийшла друком у лютому 2015 року. Всі події Революції Гідності хронологічно відображені в цій книзі. Авторка змогла відтворити всі події, реконструювати те, що відбувалось в той час у столиці.
Війна на Сході країни теж вплинула на появу нових книг, і тут варто згадати феноменальну працю відомого військового, письменника та блогера Валерія Маркуса «Сліди на дорозі».
«Сліди на дорозі» – унікальний досвід драматичних подій, які читач зможете пережити у якості очевидця. Книга, яку написав Валерій Маркус є живою книгою, яку можна не лише прочитати, а й побачити на власні очі. Автор, який перебував на війні, робив багато світлин, тому книга містить близько сотні QR-кодів, що забезпечать повний ефект присутності та дозволять пережити унікальний досвід — побачити фото та відео реальних подій із фронту. Книга важлива також як історичне джерело, бо має фото-ресурс.
Досить серйозна за своїм психологічним навантаженням книга “Життя після 16:30. Сім років потому”, яку написав Олександр Леонтійович Терещенко (мешканець Миколаєва), журналіст-телеоператор, інженер на підприємстві, доброволець 79-ї окремої десантно-штурмової бригади на псевдо Льон. Книга О. Терещенка позбавлена зайвих слів та пафосу, головне в книзі— урок патріотизму, мужності і людяності.
Не можна не згадати відомого українського письменника, громадського активіста, волонтера, людину, яка брала участь Революції Гідності, людина яка допомагає українським військовим – це Сергій Жадан (його книга «Хлібне перемир’я»). Хочу навести цитату з анотації: ««Це історія про літо 2014 року. Перше літо російсько-української війни, літо, мабуть, найбільш жорстоке і криваве, коли відбувалися найбільші бої. Про той момент, коли у липні було оголошено перше перемир’я. Воно проходило під знаком, що треба збирати врожай, і тому називалося «хлібним». Але та сторона використала його на свою користь – підтягувала сили, з Росії заїжджало озброєння. Це був дуже дивний момент, коли була ілюзія, що війну можна швидко закінчити і що Україна поверне контроль над тими неконтрольованими територіями. Так не сталося. От я цей момент спробував зафіксувати в п’єсі», – Сергій Жадан. З точки зору літератури “Хлібне перемир’я” — серйозна та важлива п’єса, яка віддзеркалює історичні реалії , що склалися в Україні під час війни. Кожна сторінка пронизана страхом, переживаннями, смертю, жахом від того, що коїться навколо, і, найголовніше, — вірою. Символічно цей твір був поставлений у Харківському театрі імені Т. Шевченка «Березіль», в якому свого часу працював Лесь Курбас, якого знищили більшовики, а також здійснено постановку в Київському театрі драми та комедії. Ця п’єса є першим драматичним твором Сергія Жадана, чим викликала зацікавленість у читачів.
Також дуже цікава книга «Світлий шлях», яку варто прочитати та яка висвітлює події, які відбувалися в тимчасово окупованому Донецьку, автором якою є Станіслав Асєєв – український письменник і журналіст, що жив і працював в окупованому Донецьку. У 2017 році Асєєва викрали бойовики ДНР – і два роки тримали у в’язниці, яка насправді виявилася концтабором. Щоб вижити, Асєєв почав писати книжку про свій досвід – вона вийшла у 2020 році, за неї автор дістав Національну премію України імені Тараса Шевченка. Асєєв описує своє перебування у в’язниці в колишньому донецькому артцентрі «Ізоляція», де відбуваються антилюдські речі. Книга є дуже цінним джерелом, бо ми всі звикли вважати, що концтабори- це щось з 20 ст. і в Європі такого зараз просто не може бути, виявляється, що якщо поряд сусід росія, то все можливо.
Олег Сенцов – людина, яка без перебільшення пережила дуже жахливі умови існування, катастрофічні для людської свідомості події у в’язниці в росії, людина, про яку говорили у всьому світі. Він написав книгу «Хроніка одного голодування. 4 з половиною кроки», куди ввійшли збірка прози та тюремний щоденник 145 днів голодування найвідомішого у світі кремлівського в’язня. День за днем, упродовж 145 днів, попри моральний тиск і фізичне виснаження, дрібним нерозбірливим почерком у зошиті Олег відверто, різко й гранично точно фіксував свої тюремні будні в російській в’язниці, спостереження та думки. Після звільнення Олегу дивом вдалося вивезти свої записи з росії. Автор пише від щирого серця, не лякаючись писати правду, – і саме тому його проза справляє таке сильне враження. Ось одна з цитат цієї великої книги: «Він розумів, що життя без любові, сім’ї, дружби й по-справжньому близьких тобі людей не має жодного сенсу й задоволення, навіть якщо в тебе є валіза з мільйоном».
Досить відому вже книгу написав в свій час Артем Чех «Точка нуль». В анотації до цієї книги дуже добре описується природу думки, яку автор хотів донести, дуже багато є питань, пов’язаних з психологією людини, особливо, коли в країні війна. Артем Чех пробув десять місяців у лавах ЗСУ в 2015—2016 роках, здебільшого й написав цю збірку есеїв чи то радше щоденникових заміток на манжетах своєї військової форми.
Також варто зазначити, що зараз багато є і невідомих письменників та письменниць, художників та художниць, поетів та поетес. В липні 2022 року історичний проект History_malva серед своїх читачів проводив збір творчості та опублікував їх у брошурі «Збірка творчості від Malva», під час опрацювання упорядники приємно були здивовані, що дуже багато молоді почали писати про війну, про їх рефлексію та навіть про кохання під час війни.
Історія України насичена різними випробуваннями, ми весь час боремося за своє право існування, ми весь час об’єднуємось, щоб перемогти ворога. Революції та війни змінили українців, вони надали певний дискурс та напрямок розвитку. Що не вбиває- робить нас сильними.