Військова історія людства нараховує не одну тисячу років. Згідно даних дослідників, перші сутички між людьми розпочалися ще в епоху мезоліту, коли остаточно відійшов у минуле останній льодовик, що вкривав планету. З тих часів загалом планета не знала війн у будь-якій своїй точці, за підрахунками вчених, максимум упродовж одного року. За багатолітню історію збройних конфліктів людство бачило як війни честі, так і ті, які були далекими від цього статусу. Вони характеризувалися злочинами однієї зі сторін, яка бере участь у військових діях.
Традиційно вважають, що в історії найбільш наповненим на злочини стало ХХ століття. Їх скоювали як проти військових, так і проти цивільних. Згадаймо, наприклад, затоплення лайнера “Лузітанія”, яке в 1915 році скоїла Німецька імперія, або так звану Нанкінську різню, влаштовану військами Японії в ході війни з Китаєм у другій половині 1930-х років.
Ще одним із трагічних прикладів у цьому випадку є Голокост, вчинений урядом нацистської Німеччини проти євреїв під час Другої світової. Хоч Японія або Німеччина відносно мало напряму впливають на історію України, втім навіть та влада, яка контролювала українські землі ще у минулому столітті, тобто царський уряд Санкт-Петербурга або радянський – Москви, має на своєму рахунку подібні злочинні дії. Приміром сюди можна віднести депортацію кримських татар, греків, болгар та інших національностей із Криму в 1944 році. За три роки, коли розпочалася німецько-радянська війна, схожі заходи вживалися стосовно німців, які проживали в СРСР.
Сучасна російська федерація стала юридичною правонаступницею Радянського Союзу в 1991 році, однак разом із політичною спадщиною вона перейняла й схильність до вчинення військових злочинів. Це громадськість спостерігала в середині 90-х років ХХ століття, коли велися бойові дії супроти Чеченської Республіки Ічкерії, наприкінці 2000-х під час вторгнення росії до Грузії і, на превеликий жаль, з 2014 та 2022 року в Україні.
Неможливо коротко описати всі ті злодіяння, які скоїла російська федерація у відношенні цивільних, військовополонених та військовослужбовців інших країн. Нині ми можемо дати лише невеликий і достатньо скромний перелік учинків, які заслуговують розгляду на міжнародному трибуналі в Гаазі. До слова, локалізація військових злочинів під час російсько-української війни не обмежується лише територіями, де проходять бойові дії: вона зачіпає як східні регіони України, так і південні, північні, центральні та західні. Російські ракети, які несуть разом із собою смерть для десятків і сотень людей, вражають більшість території України. Отже, як бачимо, свідком антилюдських дій росії стала вся українська спільнота. “Друга армія світу” гідна того, аби за обсягом терористичних вчинків посісти перше місце у світовому антирейтингу.
Найбільшим болем навесні 2022 року в серцях мільйонів українців стало курортне місто Маріуполь. Колись квітуче, а нині вщент зруйноване, воно утримувалося останніми захисниками від навали російських військ. Зведений майже сотню років тому поруч із містом завод “Азовсталь” став символом спротиву і водночас великої трагедії в ході захоплення узбережжя Азовського моря ворогом. На території заводу, який являв собою величезний комплекс будівель, де в мирний час працювали тисячі робітників, тримали оборону бійці полку “Азов” – того самого, який російська пропаганда ще з 2014 року заклеймила поняттям “неонацисти”. Треба додати, що поруч із військовими перебували і цивільні і в тому числі діти.
Російські війська, котрі щоденно атакували комплекс бомбами, вдавалися і до застосування тих речей, які заборонені Женевською конвенцією та міжнародними організаціями, зокрема йдеться про фосфорні бомби. Вперше їх було скинуто на “Азовсталь” ще 15 травня 2022 року. Таким чином росіяни намагалися змусити азовців вийти на поверхню, втім деякий час це було даремно. Військовий злочин у цій ситуації полягає в дії самих фосфорних снарядів. Ця зброя, що горить за температури близько 1000°С, випалює все довкола: рослини, метал, тіла тварин та людей. Часом дія таких снарядів не знищує живий організм ззовні, а призводить до смертельних травм внутрішніх органів (передусім легень). До слова, для російських військ це був уже не перший досвід застосування такої зброї: ще в березні фосфорні заряди скидали на територію Попасної в Луганській області та під час боїв за Київщину. При всіх фактах, які доводили причетність росії до такого злочину, офіційна пропаганда кремля всіляко заперечувала це і стверджувала вже класичне “Київ сам бомбить свої міста, аби скомпрометувати доброзичливі російські війська”.
Трагедія на Азовсталі, як показав час, стала лише прелюдією до подальших злочинних дій російської федерації. Коли до кінця травня 2022 року гарнізон у Маріуполі капітулював, українських захисників перемістили на територію терористичного угруповання “ДНР”. Тут їх утримували в полоні й готували, як заявляла пропаганда країни-агресорки, до військового трибуналу. Місцем перебування військовослужбовців стало окуповане селище Оленівка.
Наприкінці липня весь світ облетіла звістка про вибухи в цій колонії, які призвели до смерті сорока осіб та травмування більш як сотні. До того ж невідомо, які звірства вчиняли із полоненими азовцями до цього фатального випадку. Маріонетковий прокремлівський уряд у Донецьку стверджував, що Оленівку обстріляла українська сторона, що метою цієї атаки стали її ж власні військові. Мета таких заяв – очевидне прагнення дискредитації Збройних Сил України та дестабілізація ситуації всередині країни. Утім подальше розслідування окремо британської, американської та української розвідок змогли спростувати ці тези та підвести до класифікації подій на Донеччині як війського злочину.
По-перше, атаку на Оленівку було скоєно всупереч застереженням і гарантіям ООН та Червоного Хреста, тобто третіх осіб у військовому конфлікті, про те, що полонені будуть цілими. Сам факт такого вчинку сильно вдарив по авторитету цих двох організацій у очах українського суспільства. По-друге, як показали супутникові знімки, після вибуху в колонії в Оленівці частково постраждав лиш один корпус, в той час як інші лишилися неушкодженими. Навіть перед людиною, яка не розбирається у військовому озброєнні та військовій справі, неодмінно постає риторичне питання: чи могло взагалі так бути за умови, що відбувся саме обстріл, коли руйнуться в принципі будь-які будівлі в певному радіусі ураження? По-третє, серед усіх поранених та загиблих внаслідок вибуху на Донеччині не було жодного російського військового. Можливо, хтось назве це збігом, але, повертаючись до попереднього аргументу, постраждалі з російської сторони теж мали бути присутні у разі бомбардування.
Самі російські ЗМІ, очевидно, вже багато разів намагалися спростувати докази іноземних розвідок і знімків із супутника. Ймовірно, ще жодна країна із такою цинічністю не заперечувала власних злочинів. Із таким же настроєм відбувалося заперечення факту різанини в Бучі на Київщині, яку російські державні посадовці називали фейком та постановою.
Ще одним із злочинів збройних сил російської федерації стало жорстоке відео, оприлюднене паралельно із вибухами в Оленівці наприкінці липня. На ньому встановлений нині солдат росії Віталій Арошанов публічно займається кастрацією українського військовополоненого. Яка взагалі могла бути мета таких дій – питання, котрим задавався кожний українець, коли переглядав стрічку новин? Ймовірно, це не потрібно пояснювати якими-небудь причинами, адже це було елементарне бажання знущання, катування й жорстокості. В першу чергу подібний вчинок говорить нам про те, що до війська росії потрапляють люди в тому числі й із маніакальними схильностями та психічними розладами: людина при здоровому глузді навряд чи займалася б таким. У ЗМІ майже не згадується про подальшу долю закатованого військовополоненого: лишається лиш гадати, чи могла вижити ця людина після завданих їй травм.
На оприлюднене відео відреагували як українські громадські активісти, так і влада. Згодом до них доєдналися високопосадовці й інщих країн та організацій, зокрема США та ООН. Завдяки роботі розвідки, активістів та небайдужих уже дуже скоро після кривавої трагедії соціуму було відомо всі дані про Арошанова: номери телефонів, акаунти в соцмережах, навіть місце мешкання – місто, вулиця, квартира. Досі не опублікованими лишаються дані родичів терориста, однак це є лише питанням часу.
Поруч із широко розповсюджуваними злочинами росії проти українських військових існує перелік і більш дрібних, але від того не менш страшних та таких, що будуть враховані міжнародними судами після закінчення російсько-української війни. Наприклад, ще навесні 2022 року, коли російські солдати вдерлися до Харківщини й намагалися окупувати Харків, Куп’янськ, Балаклію та інші великі населені пункти регіону, мережею ширилися дописи про жорстоке поводження з українцями в полоні: їм відрізали частини кінцівок, стріляли в них, принижували людську честь та гідність. Тут росія показала всі ті прийоми, які стали їй звичними за період існування радянської та рашистської влади.
Російські війська роблять порушення не тільки щодо українських солдатів, вони також, починаючи з 2014 року, роблять порушення щодо звичайного населення, порушуючи будь-які міжнародні гуманітарні домовленості. За повідомленням Офісу Генерального прокурора України, станом на 27 травня було зареєстровано 20877 злочинів проти України, у тому числі 14193 злочинів агресії та воєнних злочинів і 6684 злочинів проти національної безпеки.
На початку повномасштабного вторгнення коли армія рф зайняла північну частину Київщини у березні Чорнобильська АЕС протягом декількох днів була повністю знеструмлена через дії російських військових. Це створювало загрозу виходу радіоактивних речовин у довкілля через зупинку роботи системи охолодження сховища ядерних відходів. Звісно, росія забула жахливу трагедію в квітні 1986 року, коли тисячі ліквідаторів з усього Радянського Союзу гасили 4 енергоблок ЧАЕС.
Однією з найбільших проблем світового масштабу сьогодні є, безумовно, ситуація на Запорізькій атомній електростанції.
Ще в березні російські війська захопили станцію (окупанти використовують ЗАЕС для прикриття від активних дій ЗСУ), протягом довгих місяців тривають обстріли цього надзвичайно важливого стратегічного об’єкту, які вже спровокували пожежу, що створила ядерну загрозу для всієї Європи.
Кожен має розуміти, що буквально у будь-який момент дії армії рф можуть закінчитися непоправним пошкодженням обладнання, яке сміливо можна буде назвати новим Чорнобилем.
Жахливі події відбулись на Київщині. У Бучі від рук окупантів загинули сотні людей. В місті на вулицях знайшли тіла по-звірячому вбитих українців. Багатьох громадян вбили після тортур пострілами в голову. У деяких загиблих дітей зв’язані руки, а в дівчат розірвані статеві органи. Після визволення Бучі на початку квітня 2022 року в місті знайшли «братську могилу», де поховані майже 300 людей, на вулицях та подвір’ях десятки трупів.
В Ірпені троє російських військових на очах в 17-річної дівчини зґвалтували її матір та сестру. Від отриманих травм та знущань обидві загинули.
Станом на 5 квітня, за словами керівника гуманітарного напрямку Київської ОВА Олексія Кулеби Бородянку практично знищили російські окупанти. 17-річна дівчина, яка стала свідком жорстоко вбивства своїх рідних, чотири дні жила із загиблими у будинку у стані психологічного шоку.
Знищений вщент Маріуполь доказ того, що Росії начхати на міжнародні права, постійні обстріли впродовж всього часу з початком повномасштабного вторгнення. Для мешканців Маріуполя Донецький академічний обласний драматичний театр був своєрідним місцем зустрічей і точкою орієнтиру. Після початку війни будинок театру став притулком для мирних жителів, які ховалися від авіаударів російських військ. За даними місцевого видання у момент коли російський літак скинув потужну бомбу на будівлю драмтеатру, у його підвалі та на поверхах ховалося приблизно 1 200 мирних жителів, серед яких жінки, старі та діти.
За свідченням очевидців, ті люди, які перебували у підвалі й у передній частині будівлі вціліли, а хто перебував у правому крилі театру й у задній частині театру — всі загинули. Нещодавно в мережі була оприлюднена статистика, яка не залишила байдужим жодного з нас: під час війни в Маріуполі загинули понад 87 тисяч людей. Майже 90 тисяч звичайних громадян, вина яких полягала лише в тому, що вони були українцями.
8 квітня росіяни обстріляли вокзал у Краматорську. Під час атаки він був переповненим. На евакуацію чекали кілька тисяч людей. російські циніки на одній із ракет написали “За дєтєй!”. “Точкою-У” москолота убила 59 українців. Сотні поранило.
27 червня у Кременчуку почули потужні вибухи: росіяни розстріляли торговельно-розважальний центр. По центру міста запустили 900-кілограмову ракету Х-22. Під час атаки у торговельному центрі були сотні людей. 21 людина загинула.
Провина російської федерації надзвичайно велика, її неможливо пробачити або спокутувати. Федеральні канали, які продовжують говорити про київських неонацистів і закликати до геноциду українців; російські емігранти, що на вулицях Берліну, Відня та інших міст продовжують записувати відеоролики, де глузують з українських перехожих; російські можновладці і військові, що власноруч віддають злочинні накази загарбникам – всі вони поповнюють майбутній фонд матеріалів для суду над собою. Щоб не скоїла країна-агресорка, віру і надію українців у перемогу неможливо зламати.