Вступ України в ЄС: проблеми і перспективи – Анастасія Шаповал

Анастасія Шаповал

Аспірантка інституту держави та права ім. В. М. Корецького, юристка у галузі кримінального судочинства.

Розділ статті: Право

28 лютого 2022 року, на п’ятий день повномасштабної війни, наша держава подала заявку на членство в Європейському Союзі з проханням якнайшвидшого вступу, так би мовити, «виходячи зі смертельної небезпеки…». Менше ніж через чотири місяці, 23 червня 2022 року, Україна офіційно отримала статус кандидата на вступ. Ніколи країни ЄС так швидко не схвалювали заявку на членство в цій інституції.

Це насамперед політичний жест підтримки. Без війни та боротьби українського народу за захист європейських цінностей, свого державного суверенітету та територіальної цілісності, держави-члени ЄС ніколи не ухвалили б рішення наскільки швидко.

Однак ця подія означає багато для обох сторін: для України – перспективу втілення давньої мрії, для ЄС – відмову від прийнятої у 2014 році ролі медіатора й миротворця у конфлікті.

Звичайно, Україна та ЄС мали тісні економічні та політичні зв’язки з підписання Угоди про асоціацію. Йдеться про вільну торгівлю промисловими товарами, певну лібералізацію торгівлі сільськогосподарськими товарами й послугами, а також про різні форми співробітництва, спрямовані на інституційне зближення з ЄС.

Попри це перспектива отримання статусу кандидата до лютого 2022 року була ще надто далекою. Перешкодами щодо вступу України в ЄС були анексія Криму, окупація частини Донецької й Луганської областей та повільне й не завжди успішне здійснення реформ, у тому числі антикорупційної й судової. Однак війна усе змінила.

Водночас вступ до ЄС – це тривалий процес, який складається з багатьох етапів. При цьому подання заявки на членство в ЄС та отримання статусу кандидата лише перші з них.

Надалі Європейська Комісія повинна рекомендувати розпочати переговори з державою-кандидатом та запропонувати проєкт основних договірних позицій як основу майбутніх переговорів. Це має бути одноголосно схвалено Радою ЄС [1, 4].

Після цього Єврокомісія має провести переговори із державою-кандидатом щодо відповідності критеріям членства. Під час переговорів, які структуровані за кластерами й розділами, держава-кандидат готується до впровадження законів й принципів ЄС [1, 4]. Тут йдеться про найскладніше у процедурі інтеграції в ЄС, а саме про успішну імплементацію актів acquis communautaire (дослівно – «надбання спільноти»), тобто приведення законодавства держави-кандидата у відповідність до права ЄС, яке ґрунтується на «трьох стовпах»:

• політичних угодах, а саме договорах про заснування Європейської економічної спільноти, Європейської спільноти з вугілля та сталі та Європейської спільноти з атомної енергії, які регулюють основи спільної сільськогосподарської політики, створення митного та монетарного союзів, спільного ринку тощо;
• спільній зовнішній та безпековій політиці;
• співпраці у сфері правосуддя та внутрішніх справ.

Усі держави-члени ЄС повинні одностайно погодитися, що усі необхідні вимоги були виконані.

Після закінчення переговорів Єврокомісія готує висновок про готовність держави-кандидата стати частиною ЄС, після чого держави-члени ЄС мають ухвалити рішення про завершення переговорного процесу [1, 4].

На завершення держави-члени ЄС і держава-кандидат підписують і ратифікують договір про вступ, який дозволяє державі нарешті стати членом Європейської унії [1, 4].

Проте адаптація та європеїзація законодавства та й вступ в цілому тривають роки. Так, на саміті в Салоніках у 2003 році ЄС зобов’язався підтримувати зусилля на шляху до європейської інтеграції шести західнобалканських держав – Сербії, Чорногорії, Хорватії, Боснії й Герцеговини, Північної Македонії та Албанії. Майже 20 років потому лише Хорватія, яка була готова подати заявку на членство ще до саміту в Салоніках, приєдналася до ЄС. Сербія, Чорногорія, Албанія та Північна Македонія отримали статус держав-кандидатів, але переговори про вступ розпочалися лише з Сербією й Чорногорією й просуваються дуже повільно. Боснія та Герцеговина офіційно подала заявку на членство в ЄС у 2016 році, але досі чекає на отримання статусу кандидата на вступ. У червні 2022 року були спроби дати зелене світло для початку переговорів про вступ з Північною Македонією та Албанією і надання статусу кандидата Боснії та Герцеговині, але всі вони не вдалися [2, 213].

Також Туреччина почала переговори про вступ до ЄС у 2005 році, але з того часу процес загальмувався.

Європейські експерти вважають, що перспективи вступу України переважно залежать від результату війни. І тут з ними варто, певно, погодитися.

Якщо війна завершиться перемогою України та відновленням суверенітету і територіальної цілісності в межах усіх її міжнародно визнаних кордонів, то перспективи членства в ЄС значно зростуть. Не тільки тому, що територіальна цілісність буде відновлена, але й тому, що перемога призведе до реконструкції держави, яка, ймовірно, зумовить не тільки відновлення інфраструктури, але й початок нової ери врядування, як це сталося в Західній Європі після Другої світової війни завдяки плану Маршалла [2, 214].

Складнішою буде ситуація, якщо перемога України буде лише частковою, і повна територіальна цілісність не буде відновлена. Це також супроводжуватиметься відбудовою та значним прогресом в урядуванні, що значно підвищить шанси на успішні переговори про членство в ЄС. Однак це залишило б відкритим питання того, чи готові держави-члени ЄС прийняти до свого складу країну без відновленої територіальної цілісності й, можливо, навіть без мирного договору з росією? [2, 214].

Членство України в Євросоюзі наразі є віддаленою перспективою навіть попри деякі поступки. Процедура вступу є стандартною, тому оминути її неможливо. Поки Україна не відповідатиме усім «Копенгагенським критеріям», вона не стане членом ЄС.

Прискореної процедури вступу не існує, оскільки для ЄС захист цілісності свого правопорядку та внутрішнього ринку є першочерговими завданнями. При цьому «швидкий старт» можливий та необхідний.

Водночас зрозуміло одне: Україна свій вибір зробила. Можливо, вступ до ЄС займе десятиліття, але рано чи пізно він відбудеться. Українська Феміда вже пройшла певний шлях у потрібному напрямку, але основні виклики ще попереду.

Швидке надання Україні статусу в Європейському Союзі зумовлене не тільки політичними міркуваннями. Війна показала, що Україна готова боротися за те, у що вірить – за свободу, людську гідність та права людини, а будь-яка унія зацікавлена у сильному та укріпленому фронтирі.