Управління верховного комісара ООН із прав людини від 24 лютого до півночі 19 травня зафіксувало 8189 випадків загибелі чи поранення цивільних людей в Україні від початку повномасштабного вторгнення росії: 3838 загиблих і 4351 поранений. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі і кожного дня змінюються. Тож недарма традиційне «Привіт» чи «Вітаю» стало «Як ти, як ви». «Як ти і як ви» стали словами не вітання, а словами надії, надії на відповідь.
24 лютого кожен українець прокинувся у новій реальності. Далеке стало близьким, звичне стало рідкісним. Змінилося життя, цінності та мрії.
24 лютого кожен українець прокинувся у новій реальності. Війна, смерті. обстріли, сирени, тривожні повідомлення, евакуація, вимушене переселення, прийшло у наш дім. Відбулися кардинальні зміни, які більшість не могли і уявити. Далеке стало близьким, звичне стало рідкісним. Змінилося життя, цінності та мрії.
Для кожного українця деякі слова стали особливими. «Як ти?», «Де ти?», «Зі мною все ок», «Бережіть себе», «На добраніч», «Дякую за ранок», «До побачення». До війни, це були слова, які ми говорили за звичкою. З 24 лютого це не просто літери, оскільки вони несуть за собою тисячі історій. Слова можуть принести спокій або хвилювання, радість або розпач, надію або відчай. Це слова, які мають потужне значення для того, хто запитує і для того, хто відповідає.
Під час війни ми всі втрачаємо. Хтось втрачає спокій, а інші – власний дім. Але найбільший страх – втратити близьких. Управління верховного комісара ООН із прав людини від 24 лютого до півночі 19 травня зафіксувало 8189 випадків загибелі чи поранення цивільних людей в Україні від початку повномасштабного вторгнення росії: 3838 загиблих і 4351 поранений. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі і кожного дня змінюються[1]. Тож недарма традиційне «Привіт» чи «Вітаю» стало «Як ти, як ви». Кожного дня отримуючи інформацію про обстріли, вибухи, перше у чому хочеш переконатися, що твої близькі, друзі, знайомі живі і здорові. «Як ти і як ви» стали словами не вітання, а словами надії, надії на відповідь. За даними соціологічного опитування частка тих, хто постійно на зв’язку із рідними зросла з 27% до 72%. Це так само стосується спілкування з друзями: ріст з 15% до 48%.[2]
Для кожного українця деякі слова стали особливими. «Як ти?», «Де ти?», «Зі мною все ок», «Бережіть себе», «На добраніч», «Дякую за ранок», «До побачення». До війни, це були слова, які ми говорили за звичкою. З 24 лютого це не просто літери, оскільки вони несуть за собою тисячі історій.
З початку широкомасштабної війни росії проти України понад 6 мільйонів людей залишили Україну[3]. 3,4 млн. осіб переїхали в нові міста та громади в Україні[4]. Актуальним запитанням стало «Де ти? Де ви?». Запитання «Де ти»? стало запитанням одного дня. Завтра все може бути інакше. Сьогодні можеш отримати одну інформацію, а завтра вже іншу. «Де ти» – може бути різним: вдома чи в укритті, вдома чи закордоном, вдома чи в дорозі, на посту чи на фронті, в тилу чи на окупованій території. Спільне одне – отримати відповідь «Я в безпеці» чи «Зі мною все ок».
Де би ми не знаходились, з 24.02 особливими стали слова «Добрий ранок». Та чи був ранок добрим, якщо всю ніч лунали сигнали тривоги і потрібно було спускатися в укриття? Ми порахували, кількість сигналів тривоги по Черкаській області з 24.02 по 21.05. Всього 287 (+\- 2-3) сигналів. Серед них вночі жителі області отримували сигнал тривоги 79 разів (враховано всі сигнали з 21.00-до 5.00). 58 ночей на 21.05.2022 не можна назвати «спокійними». Найдовша «нічна тривога» тривала 6 годин 10.03 з 00.40 по 6.16 ранку.[5] Тому і слова «На Добраніч» для українців стали означати чимало: «Побажання, щоб ніч була спокійною», «Надію», «Сподівання, що почуємося, або побачимося», «Щоб була добра і тиха ніч, і розпочався новий тихий і щасливий день», «Мирна ніч», «Як заклинання, надія на те що ніч дійсно буде доброю», «Тиха ніч, без вибухів і повітряних тривог», «Це спокійна ніч. Без вибухів»[6].
Змінило своє значення і наше привичне «Дякую». На нього стало впливати місце, умови та обставини. Кожен ранок ми дякуємо за нього ЗСУ, за те, що прокинулись і настав новий день. Дехто дякує за своє врятоване життя водіями, медсестрам, лікарям. Від мільйонів людей, які були змушені покинути країну, за допомогу волонтерів на кордоні, прихисток в різних країнах зазвучало ««dziękuję», “děkuji”, “danke”, “thank”. Хтось дякує за ліки, які везли під обстрілами, рахуючи години, хтось за дитячі малюнки, в яких слова підтримки і віри. Слова подяки лунають за бронежилети чи турнікети, на які збирали всі друзі у соціальних мережах, за маскувальні сітки, які плели годинами. А хтось почув слова «дякую» зі сльозами, за те, що звільнили, вигнали з рідної землі окупантів, привезли хліб і чисту воду, яку не бачили днями, розмінували рідну вулицю і власне подвір’я.
Мільйони «дякую» летять військовим, лікарям, волонтерам, журналістам, дипломатам, друзям, рідним, знайомим і незнайомим.
Психологи вважають слова вдячності чарівними. Вони можуть зробити життя кращим, адже їхнє використання створює позитивний ефект, поліпшує взаємовідносини. Висновок очевидний.
Переміна торкнулася і слів «До побачення». До війни, слова прощання, були звичною нормою етикету. А війна трансформувала термін прощання у вислів безпеки «Бережіть себе». «Бережіть себе» зазвучало у натовпі поряд з евакуаційним потягом, «бережи себе» живе біля військкомату, «бережи себе» летить у повідомлені на окуповані території та в зону бойових дій. «Бережи себе» супроводжує кожного по дорозі на фронт, на роботу, в інше місто чи країну. «Бережіть себе» лунає від рідних, друзів, знайомих та, навіть, незнайомих людей. Два слова стали маркером підтримки і надії, на скору зустріч або зустріч взагалі.
Перераховані слова сьогодні дійсно стали незвичайними. Написані чи сказані, вони несуть потужну енергетику, почуття та пережиття.
Тому, що кожне запитання і відповідь – це особлива історія війни як окремої людини, родини, так і всієї країни.
Слава Україні!