Матеріал присвячено світлій пам’яті молодого історика Віталія Гука.
Колись мій вчитель історії Басс Михайло Семенович в останній рік мого навчання у 257 школі міста Києва сказав: «Віталіку, вчися говорити правильно і вчися правильно ставити запитання!»
Отже, Україна 9 років у війні, проте лише 24 лютого 2022 року ми зрозуміли, що наша держава змінилася! А чи це справді так?
Не секрет, що в історії є до і після. Та хіба тільки в історії?
Вони існують в житті кожного суб’єкта.
Що ми розуміємо під цим поняттям? Живе собі людина, щось з нею трапляється і вона починає жити по-іншому. Для когось – це розмова з дідусем, для когось – спілкування з Уореном Бафетом, для іншого – побачити на власні очі Ейфелеву вежу, або, не дай Боже, втрата когось із близьких… Ми ейфорійно раділи кожному дню, завжди говорили, що для кращого життя нам треба тільки більше матеріального достатку, а «після» казали: «Можна і за 100 доларів в місяць існувати».
Тобто «до» і «після».
До нашої ери – це до народження Ісуса Христа. Тобто до події, що в майбутньому змінила все, так званої точки біфуркації. Хвилиночку уваги! Ми всі чудово знаємо, що така подія – це смерть Ісуса у віці 33 роки. Чому ж тоді літочислення «до» чи «після» починають вести з Його дня народження? Замість відповідей – ще більше запитань, але давайте повернемось у сьогоднішній день.
Кожна країна, кожна особистість, кожна футбольна команда має шлях «до» і шлях «після». Межею між цими поняттями є певна точка біфуркації, що змінює все. Якщо раніше в суспільстві виникало питання, що саме є державотворчим стержнем України, то тепер, я дуже сподіваюсь, такі питання не ставитимуть. Чому це важливо?
Все просто. Раніше політикум спілкувався в категоріях «нам важливо побудувати морально-ментальну структуру держави, а про конкретні шляхи досягнення цього, ми, шановна аудиторіє, поговоримо потім!»
Якби зі мною спілкувався мій викладач Віктор Андрійович, він би на таке сказав: «Віталію, досить «лити воду», відповідай на поставлене питання конкретно».
Конкретне і головне запитання: «Як ми будемо жити після»?
Тепер уявімо, що його поставили умовному політику на котромусь із політичних ток-шоу. Вже чую, як він розповідає: «Наша політична сила зробить все можливе, аби потекли «молочні ріки»; через 5 років всі українці будуть жити краще; ми зробимо перше, друге, третє, щоб «всьо» було добре. Головне, аби нам не заважали попередники». Як бачите, питання поставлено так, що «макарони» на наші вушка самі накрутилися!
Ми маємо точку біфуркації, у нас сформувалось наше «до» і «після». Але як ми будемо жити в нашому «після»?
Життя в нових реаліях залежить лише від нас, українців. Раніше питання ставили журналісти, що працювали на каналах олігархів. Ті просували до влади своїх ставлеників з певними цілями, задля лобіювання власних інтересів. Тому питання, поставлене «правильно», так, аби відповідаючи на нього можна було «налити води» (до речі, це улюблений прийом путіна), є надзвичайно вигідним для політиків. З відповіді одразу видно грамотність та красномовність «діяча», і потенційний виборець захоплюється його «особистістю», цікавиться, яку політичну силу він представляє, та, врешті, голосує за нього. І шо? Не «що», а саме шо виходить? Виходить, шо нам знову «напарять» стару схему життя!
Шановні українці! Звертаюся до всіх, хто, не залежно від сфери діяльності або «касти» суспільства, думає, що робити далі. Давайте контролювати владу і тих людей, які ставлять їй питання! В нашому «після», в новій ері України, нам потрібно одних навчити ставити правильні питання і теми для дискусії, а інших відповідати (вибачте за тавтологію) за свої відповіді.
Серед історичних аналогій Україна може брати приклад лише з Ізраїлю. Звісно, мені одразу закинуть, що в нас різна площа території, ми – різні країни, різні культури, різні реалії, потенціали тощо. Так, все вірно. Проте суспільство Ізраїлю, а воно також не однорідне, має базові структури і наративи, які ніколи не порушить. Послухавши їхніх журналістів, можна сказати лише одне: в Ізраїлі поле для політичних роздумів досить велике, але якщо хтось буде помічений у корупційній діяльності, а тим більше, пов’язаній з армією, ой, не заздрю я тому хлопаку…
Тому й ми маємо взяти цей аспект на озброєння. Це перше і головне! Після цього ми почнемо ставити питання: скільки у нас виробили ракет для власного ППО «Патріот України», скільки систем залпового вогню (умовно «КЛЕН») випустив завод в ХАЦАПЕТІВЦІ за останній місяць, скільки літаків випустив Тернопільський літакобудівний завод, чому солдат запасу в мирний час не має нормальної амуніції? Після таких запитань люди, які щось вирішують, усвідомлять: потрібно будувати армію і виробляти відповідне забезпечення. Зараз нам допомагає Захід, за що йому «велике ДЯКУЮ»! Проте, аби розвиватися далі, потрібно мати своє. Економісти можуть зі мною вічно дискутувати, проте я стоятиму на своєму: спочатку ми маємо розбудовувати армію у всіх відношеннях, адже вона повинна бути гіперсильною. Остання дає рушійний поштовх економіці, від якого починає рухатися вся система: від медицини і освіти, до торгівлі і культури… За аналогією автомобілістів – це завести економіку «від пинка» або «з толкача». І далі все починає рухатися і розвиватися за «локомотивом» армії, бо там технології, які допоможуть і в мирному побуті!
Проте суть в тому, що все починається з правильного запитання конкретному «мупіку», який перестане «лити воду», а дасть конкретну відповідь на нього. Після цього з «мупіка» він перетвориться в політика і лише тоді наше життя в нових реаліях буде мати адекватний вимір!
Тому висновок наступний. Шановні українці, вчіться правильно ставити питання. А якщо хтось від вашого імені дозволив піти за іншим сценарієм, його можна «пісочити», як наша артилерія москалів, бо від правильного питання в правильній розмові може вирішуватись майбутнє НАШИХ ДІТЕЙ, я ж також за це відповідаю!
З вірою в ЗСУ і народ України!
Слава Україні!