Авторка «Літопису Незламності» Олеся Житкова поспілкувалася з Ярославом Чорногором, к.і.н., директором Програми російських і білоруських студій Ради зовнішньої політики «Українська призма».
Доброго дня, пане Ярославе. Дякую, що погодилися на інтерв’ю для «Літопису Незламності». Ви є членом аналітичного центру «Українська призма». Розкажіть, будь ласка, стисло про мету та діяльність організації.
Добрий день. Так, я є співзасновником ГО Рада зовнішньої політики «Українська призма». І від початку створення нашого think tank ми бачили свою місію у внеску у формування та реалізацію ефективної зовнішньої політики України шляхом експертного аналізу міжнародних відносин, зовнішньої політики та безпеки, розробки рекомендацій та надання консультацій, створення та застосування інструментів експертної дипломатії на засадах професійності, транспарентності та позапартійності.
Від 2016 року нашим аналітичним центром реалізовано кілька проєктів, проведено багато заходів міжнародного та загальноукраїнського рівня. Про них ви можете більше дізнатися на нашому сайті та на сторінках у соцмережах, зокрема нашим флагманським продуктом є щорічник «Українська призма: зовнішня політика», де ми аналізуємо здобутки та невдачі української зовнішньої політики на близько 50 напрямках. Цей рік не став виключенням, і за 2022 рік ми також проаналізували роботу української дипломатії, але з врахуванням умов, які були викликані повномасштабним вторгненням рф на територію України. Наші дослідження публікуються українською і англійською мовами. Наші експерти часто запрошуються іноземними та вітчизняними ЗМІ, щоб прокоментувати ті чи інші події на міжнародній арені.
Ви очолюєте напрям «російські та білоруські студії». Чому важливо досліджувати цю сферу та що змінилося після повномасштабного російського вторгнення в Україну?
Програма російських і білоруських студій існує достатньо тривалий час, але, дійсно, саме з повномасштабним вторгненням актуальність наших досліджень значно зросла. І питання не стільки в тому, що раніше ми чи інші академічні та аналітичні установи не досліджували різні аспекти діяльності сусідніх держав з диктаторськими режимами на чолі, а в тому, що слід виділити ті проблемні питання, що визначають хід нашої боротьби. Як приклад, можу навести кейс щодо вивчення так званої «ЧВК Вагнер груп», яку наш аналітичний центр «препарував» і в травні представив для огляду широкому загалу дослідження «Анатомія “ПВК Вагнера”: створення, війна в Україні та шляхи протидії угрупованню». І виявилися праві щодо необхідності у розумінні природи цього злочинного утворення, його ролі в поточних процесах. Також ми відслідковуємо та аналізуємо й інші проблеми й явища, які відбуваються в рф та Білорусі, особливо щодо російських зусиль окупувати Білорусь. Сподіваємося, що аналітична робота та публічна активність сприяє нашій Перемозі над російським агресором.
Нещодавно в росії відбулося короткотермінове заворушення на чолі з Пригожиним. Як ви вважаєте, які були причини й цілі цього бунту? Чи будуть якісь наслідки для росії?
Причини достатньо прості. Це внутрішня боротьба за владу. Дії Пригожина були сплановані (особливо щодо наступу на Ростов-на-Дону та Воронеж) і спрямовані на ослаблення групи військового керівництва на чолі з Шойгу-Герасимовим, а також на збереження впливу та популярності Є. Пригожина та «Вагнер груп». Це були дії в рамках внутрішньої боротьби різних груп кремлівської верхівки і не передбачали захоплення влади в росії. Але, звичайно, вони показали слабкість влади путіна та неефективність дій російських силових структур. Цей демарш зазнав поразки і зараз ми бачимо, що іде усунення наслідків цього «бунту», а також деглоризація, дегероїзація «вагнерівців». Сподіваємося, що це був системний прояв кризи путінського режиму, який стане однією із перших ознак громадянської війни в рф.
Які можливі наслідки за умов фактичного перебування Пригожина та «вагнерівців» у Білорусі? Певна частина українського населення побоюється, що це все – підготовка нового плацдарму для вторгнення з території Білорусі.
Сьогодні ще зарано говорити навіть про гіпотетичну роль «вагнерівців» у Білорусі, адже підтверджених даних про їх переміщення не було.
Чи можна припускати, що «Вагнер» у Білорусі потрібен на найближче майбутнє для придушення протестів після чергових президентських виборів?
Можливе переміщення якоїсь кількості «вагнерівців» зараз має виключно російський контекст. Та і найманці потребують багато грошей на утримання, яких у Лукашенка наразі немає. Що не означає неможливість залучення диктатором цих чи інших найманців у разі потреби і перед загрозою втратити владу.
На Вашу думку, якими будуть наслідки для України та Східноєвропейського регіону від розміщення ядерної зброї на території Білорусі?
Кремль через свого посіпаку Лукашенка намагається «підвищити ставки» у протистоянні з демократичним світом, а також залякати європейських політиків і їх населення, щоб зменшити їхню підтримку в боротьбі України проти російської агресії. Чи здатні диктатори застосувати ядерну зброю? Звичайно, здатні, адже для них людські життя не мають жодної цінності, проте сподіваємося, що міжнародний тиск все ж утримає їх від такого катастрофічного кроку.
Деякі аналітики стверджують, що більш корисним для України буде участь у певних міждержавних об’єднаннях у регіоні. Наприклад, згадаємо концепцію Інтермаріуму. Яка ваша думка щодо цього?
Політика «малих союзів» є гарним доповненням до євроінтеграційних і євроатлантичних прагнень України. Але слід відмітити, що така діяльність повинна посилювати нашу державу та сприяти досягненню її стратегічних цілей, а також сприяти безпеці в регіоні. Люблінський трикутник, Вишеградська четвірка, проєкт Міжмор’я, Бухарестська дев’ятка та формат «Велика Британія-Польща-Україна» є основою для регіональної співпраці та об’єднання зусиль для вирішення різних проблем і викликів, що постають перед Україною та її сусідами і партнерами.
Якими є перспективи Люблінського трикутника? Чи можливо додати до нього нові «вершини» та які саме це можуть бути держави?
Люблінський трикутник є перспективним проєктом, адже об’єднує країни, що мають спільну історію, близькі цінності та одну загрозу з боку російського реваншизму. Багато що у майбутньому буде залежати від того, чим ми будемо наповнювати цей формат. Якщо він залишиться лише платформою для спілкування міністрів закордонних справ країн-учасниць, то, певно, перспективи зменшаться. В разі розширення формату на різні сфери, може утворитися більш стійке і впливове регіональне об’єднання. Наприклад, нещодавно «Українська призма» взяла участь у підписанні так званого «Академічно-аналітичного Люблінського трикутника», який має стати базою для співпраці академічних установ і аналітичних центрів усіх країн-учасниць. Сподіваємося, що після повалення диктаторського режиму О. Лукашенка, вже оновлена, демократична Білорусь доєднається до всіх ініціатив цієї платформи.
Щиро вдячна Вам за бесіду. Успіхів у подальшій праці! Слава Україні!
Героям слава! Дякую за запрошення! Разом до Перемоги!