10 жовтня- день народження поета, вченого, перекладача, поліглота й літературознавця Михайла Опанасовича Драй-Хмари. У 1939 року Михайло Драй-Хмара загинув. У ті буремні роки Україна втратила одного із найяскравіших діячів. Михайло Драй-Хмара був справжній поліглот, знав 19 мов: українську, російську, білоруську, польську, кашубську, чеську, сербську, хорватську, болгарську. А ще вивчив давні мови – старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит. Володів румунською, французькою, німецькою, італійською, фінською. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська.
Справжнє прізвище поета — Драй. Це козацьке прізвище походило, очевидно, від дієслова «драти».
Навчався у Київському університеті на історико-філологічному факультеті. Згодом залишився на катедрі слов’янознавства, щоб здобути професорське звання. У 1913-му Михайло Драй-Хмара поїхав працювати за кордон. Вивчав архіви Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста й писав дослідження про видатного письменника Хорватії Андрія Качіча-Міошича. Цю працю відзначили нагородою. Працював професором славістики в Кам’янець-Подільському університеті.
Через п’ять років поїхав до Києва, де зайнявся культурницько-освітнянською та науково-дослідницькою діяльністю. Увійшов в українську поезію як автор збірки «Проростень», у якій порушив тему мистецтва та його ролі у сучасному суспільстві, національне відродження України в XX ст. Тогочасна критика закидала Драй-Хмарі його «відірваність від життя».
Насправді ж він писав і про голод та революцію в Україні («В село»), і про «Дніпрогес» («На Хортиці»), і про багато інших реалій навколишнього тогочасного життя. Він увійшов в історію як неперевершений літератор. Йому належить крилатий вислів “ґроно п’ятірне” – символічні слова проти влади, які він написав у сонеті “Лебеді”. «Сонет Драй-Хмари, — писав пізніше Іван Дзюба, — прозвучав як мужній голос на захист друзів — з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього ідеалу. Крім загального печального звучання сонета «Лебеді», яка вказувала непотрібність справжнього поетичного таланту в умовах більшовицького режиму, у тексті були ще й рядки, що сприймалися як прямий виклик сталінській системі, існування якої спиралося на тотальний страх і залякування, на упокорення народу, на фізичне нищення будь-якого «інакомислія».
П’ятеро членів неокласичного письменницького угруповання (це сам М. Драй-Хмара, М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський і Ю. Клен) були названі «гроном п’ятірним нездоланих співців» (цей вислів став крилатим). А «нездоланих», не впокорених духовно, людей більшовицька система не терпіла й боялася, тому вона негайно знищувала їх фізично.
Але саме з цього сонета почалися всі неприємності поета. Неприборканих співців більшовицька система не терпіла.
За це його кинули до в’язниці й звинуватили у контрреволюційній діяльності.
Певно, багато зробив би він і на ниві науки, і в царині поезії. Але не забарилося те, що він відчував уже давно:
“Я бачу, що моя прийшла черга”…
У ті часи талановиті митці особливо страждали. Їхня творчість постійно перебувала під пильним наглядом міліції. Тому арешт Драй-Хмари не змусив себе чекати. Вперше Михайла взяли під варту 21 березня 1933 року, звинувативши у нібито контрреволюційній діяльності в Кам’янець-Подільському університеті. Однак через відсутність доказів його згодом звільнили. Не встиг поет на повні груди вдихнути свободу й відчути себе вільним, як знову опинився у тюрмі.
Під час останнього побачення з дружиною він сказав:
«Я пройшов через усе, але не сказав нічого ні на себе, ні на інших».
Зараз можна лише здогадуватися, що означало те лаконічне «усе», сказане в присутності енкавеесівців у напівтемній кімнаті Лук’янівської в’язниці в Києві. І знову ті самі обвинувачення – націоналістична контрреволюційна діяльність. Але Драй-Хмара все заперечував і провини не визнавав. Як не намагалися слідчі нав’язати йому ще декілька справ – нічого не вдалося. Тож зупинилися на контрреволюційній діяльності й винесли вирок – 5 років таборів. Так поет опинився на Колимі, але за два роки йому додали ще десять років виправних робіт, за те що він, нібито, вів антирадянську пропаганду серед арештантів.
Далі були табори, про жахливі умови яких поет писав і в листах, і у творах. Не можна без хвилювання читати наприклад таку, одну з останніх його поезій (1937):
«І знов обвугленими сірниками на сірих мурах сірі дні значу, і без кінця топчу тюремний камінь,»
Драй-Хмара працював або в шахті, або на промиванні золотоносного піску у крижаній воді. Про тортури, що він їх пережив, можна судити за листами: «Працюю на дерев’янім коритi, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі, – з 9 години вечора до 7 години ранку».
Останні листи до дружини свідчать, що він утратив надiю повернутися додому і був практично знищений сталінською системою:
«Я не можу тобі писати. Якщо я не спочину, я падаю на роботі, i тоді мене підвішують. Ноги опухли…».
Отже, «совецька» система перемелювала навіть духовно та фізично сильних людей. Трагічний фінал не забарився.
19 січня 1939 року Михайло Драй-Хмара помер. У документах було вказано, що причиною стало “ослаблення серцевої діяльності”. Проте існує й інша версія його загибелі — під час одного з чергових розстрілів, коли страчували кожного п’ятого, письменник зайняв місце смертника. Таким чином, Драй-Хмара своїм життям врятував молодого в’язня. Поховано його на правому березі річки Паутова, могила № 3.
Реабілітували Михайла Опанасовича лише через 50 років після його смерті.