Не секондхенд і не вінтаж: чому сторічним вишитим сорочкам не місце у вашому гардеробі – Яна Степанковська

Яна Степанковська
Історикиня. Журналістка, писала для видань Liga.net, QirimInfo, Glavcom
Розділ статті: Мистецтво

Від початку повномасштабної війни помітно зросла зацікавленість громадян до української культури, до матеріальної спадщини, зокрема до вишитих сорочок. Проте великий попит на речі в українському етностилі має і негативний аспект. Адже, деякі так звані стилісти й горе-дизайнери використовують антикварні сорочки як сировину для виготовлення, на їхню думку, оригінальних речей. Вдумайтесь: з предметів одягу, яким би пасувало зберігатися в музеї або у колекціонера, створюють повсякденний одяг. Вишиті сорочки, рушники та навіть килими ріжуть, щоб перекроїти «на сучасний лад», або ж просто перепродають вишиванки початку ХХ-го століття, щоб їх одягали сучасні модниці.

Не сприяє збереженню нашої культурної спадщини ще й війна росії проти України. Традиційний одяг зі Східних та Південних регіонів і так був рідкісним, адже вийшов з ужитку раніше, ніж на решті території країни. А тепер частина з них знищується ще російськими військами. Згадаймо хоча б про приліт російської ракети в Куп’янський краєзнавчий музей 25 квітня 2023 року, який вбив двох співробітників музею – директора Ірину Осадчу та Олену Водоп’янову, поранив двох працівників, а також знищив артефакти, які там зберігались.

Кожен випадок паплюження речей традиційної культури, яких за останні півтора року тільки побільшало, спричиняє скандал. Та в цьому є свій позитив: кожен скандал – привід для дискусії. В рамках якої фахівці – фольклористи чи етнографи – мають змогу донести свою позицію.

«Літопис незламності» розпитав у фахових музейних працівників, етнографів, фольклористів та колекціонерів, чому старі вишиті сорочки не можна одягати навіть раз на рік, бо це ніякий не вінтаж, а історична спадщина.

Історична спадщина, а не модний тренд

Продаж традиційного одягу за останні роки значно пожвавився: зростає попит – зростає пропозиція. Нічого поганого в тому, щоб продавати автентичний старовинний одяг, немає. Тільки, якщо покупець не збирається носити річ як трендову блузу. Проте деякі ”продавці” навпаки ж позиціонують свій товар саме як одяг. Перше, продавцями часто є саме бренди одягу; друге, в описі до речі вказано розмір (що навряд чи цікаво колекціонеру). Також часто антикварні й старовинні сорочки видаються за «вінтаж», або й на пряму зазначено в описі до неї, «як гарно річ прикрасить нову власницю». Натомість фахові етнографи та фольклористи в один голос кричать: носити давній традиційний одяг не можна!

Дівчата з квітами в національних строях. Полтавщина, 1913 рік. Джерело: Фонд Миколи Бабака (Instagram)

«Навіть якщо одягати раз у рік на свято, все одно річ зазнаватиме згубного для неї впливу: контакт з тілом, необхідність прати та прасувати, хімічний вплив (засіб для прання, дезодорант та інші косметичні засоби). Річ може значно пошкодитися, оскільки матеріал давній і втратив свою міцність», – пояснює таку чітку позицію Олена Дідик — етнографка, засновниця та дизайнерка студії «Olenka Didyk ethnic studio».

Хайпанути і заробити, а не «продовжити життя»

Просто продати річ для носіння – ще не найгірше. Тільки за останні роки можна згадати горе-дизайнерів, які різали старі вишиті рушники і шили з обрізків куртки, сумки, бомбери; до сорочок доробляли сучасну вишивку з логотипом бренду; зі старовинних гуцульських килимів шили капелюхи та купальники.

У відповідь на будь-яку конструктивну критику у коментарях – банять та звинувачують у гейті.

Прикро те, що в рекламних кампаніях деяких з цих горе-брендів беруть участь відомі співаки, телеведучі та блогери. Таким чином демонструючи прихильникам, що невігластво — це нормально. Ми свідомо не вказуємо назви брендів, які демонструють зневагу до української матеріальної спадщини, з двох причин: не хочемо робити їм рекламу, а також підкреслюємо, що засуджуємо не конкретні бренди, а явище, яке вони собою представляють.

Загалом же громадяни все більше дослухаються до слів тих етнографів, фольклористів, музейних працівників, які критикують паплюження історичної спадщини, адже їхня позиція аргументована.

«Дорослій людині мало би бути не так складно усвідомити, що предмети матеріальної культури – це не матеріал для переробки. За цей рік було багато сказано і написано публічно як не слід поводитись із автентичними речами. Це були рекомендації авторитетних інституцій, таких як Музей Івана Гончара, колекціонерів, фахівців етнографів, фольклористів. Все ж нові бренди знаходять собі таємних експертів, імена яких приховують, і займаються «порятунком» автентики. А насправді – «паразитуванням» – прокоментувала для «Літопису Незламності» ситуацію фольклористка, засновниця бренду прикрас «Roots» Ярина Дронь.

Культурний спадок потрібно вивчати, надихатися ним і берегти. Джерело: Музей Івана Гончара/Facebook

Самі ж бренди, які займаються таким шкідливим видом ресайклінгу, свою діяльність позиціонують як «продовження життя старих речей». Але, про яке «продовження життя» може йти мова, коли унікальна річ, яка дійшла до нас через десятиліття, просто знищується, а замість неї створюється куртка на декілька сезонів?

Історичні артефакти, а не вінтаж

Не витримує жодної критики також спроба назвати історичну матеріальну спадщину вінтажем. Вінтаж – це речі, мінімальний вік яких – 20 років, якщо речі вже «за 50» – це антикваріат. Речі, старші 70 років, вже представляють історичну цінність.

«Якщо перед вами річ нефабричного виконання (чи це рушник, чи сорочка), якій 70 років і вона має явні характерні національні ознаки, то означає, що це певний елемент культурної спадщини і її вже не можна шити, перешивати, розрізати. Тому що такої нової ви вже не купите – це вичерпний матеріал, він не відновлюється. А тому — безцінний», — розповідає «Літопису Незламності» фольклорист та засновник бренду прикрас «ВидимоНевидимо» Андрій Паславський.

Ще один з аргументів на свій захист, який наводять горе-дизайнери: сорочка не є рідкісною і цінною, не є старою – вишила відносно недавно бабуся; це буденна річ, яких залишилось багато і музеям вони не цікаві.

Можливо, ті сорочки, які продає або переробляє конкретний бренд, і не є цінними, є так званими «буденками» – одягом, який носили українці в повсякденні, але загалом, вони пропагують культуру носити чи використовувати стару річ, що уже є шкідливим. За їхнім прикладом інший бренд або споживач з таким же успіхом буде носити чи поріже дійсно цінний унікальний артефакт, адже не є спеціалістом, щоб відрізнити скарб від буденної речі.

ТАК РОБИТИ НЕ МОЖНА: сучасний одяг, під час створенні якого було знищено старі зразки. Джерело: Instagram

В Україні насправді збереглося багато традиційних вишитих сорочок, адже традиція їх виготовлення зберігалась довго. «У нас сільське населення використовувало традиційний одяг подекуди ще до 50-х років ХХ століття. В інших же країнах, наприклад у Західній Європі, народний одяг почав виходити з ужитку ще в ХІХ-му столітті. У нас ця традиція затрималася, тому по всій Україні збереглася велика кількість автентичних сорочок порівняно з іншими. Тому, якщо невелика частинка буде знищена, то не призведе до повної втрати спадщини. Але, все ж іноді такі горе-дизайнери не розуміють, наскільки річ унікальна, і можуть знищити ті екземпляри, які є одиничними», — пояснює кандидат наук, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та колекціонер Володимир Щибря.

Вишита сорочка, яка дісталась у спадок від бабусі, можливо, поки що не є історичним артефактом, але якщо його зберегти й передати своїм нащадкам, то через 50-70 років вона може стати не тільки сімейною реліквією, але й музейним експонатом.

Унікальні прикраси, а не сировина на вагу

Ще гірше ставлення, ніж до сорочок, до інших предметів гардеробу, аксесуарів, зокрема до прикрас. Вони до нас дійшли у набагато меншій кількості, ніж сорочки. Прикрасам було важче пережити всі історичні трагедії, через які пройшов наш народ у ХХ столітті: «розкуркулення», голодомор, дві світові війни. Що залишилось – зараз нищать наші сучасники.

«У нас і досі всі коралові намиста чи баламути продають масово «на вагу». Ніхто не записує, з якого це села, з якої області, а вказують лише вагу намиста – продають як м’ясо. Це відразу розраховано на те, що якийсь горе-майстер купить два-три таких намиста, розпустить, все змішає, додасть сучасної фурнітури і зробить черговий «шедевр»… Прикрас залишилось обмаль, а ми їх використовуємо як сировину для створення нових речей», — розповідає Паславський.

Як же тоді правильно зберігати сорочки та інші старовинні предмети гардеробу?

Якщо ж вам у спадок дісталась старовинна сорочка чи придбали таку, слід розуміти: на вас тепер лежить відповідальність її зберегти для прийдешніх поколінь.

Такі речі потребують особливого догляду. «Якщо річ вовняна, її треба берегти від молі. Відповідно, її треба обробляти певними хімічними засобами, протруювати. Якщо це сорочка, то її треба прати або просушувати, щоб вона не жовкла», – пояснює Володимир Щибря.

Виставка традиційних сорочок у Музеї Івана Гончара

Окрім як зберегти саму сорочку, обов’язково слід зберегти інформацію про неї. Андрій Паславський радить додавати до артефакту спеціальний паспорт – хай це буде звичайний файл у Word, де має бути вказано:

  • звідки походить виріб (область, район, село);
  • ім’я попереднього власника, а в ідеалі – його контакти, щоб науковці могли зв’язатися і дослідити походження артефакту детальніше;
  • опис речі (довжина, колір, стиль вишивки, опис полотна);
  • які супутні речі були разом із сорочкою, яким був повний комплект, з яким носили річ. В ідеалі, звісно, зберегти комплект повністю, тоді він буде набагато ціннішим для дослідників.

Вся ця інформація потрібна для подальших досліджень, щоб з цим артефактом могли працювати науковці на максимум.

Якщо ж у вас немає можливості забезпечити речі достойне зберігання, ви можете подарувати її в музей. Наприклад, передати до Музею Івана Гончара. Втім, не кожній старовинній вишитій сорочці знайдеться там місце.

«Основними критеріями відбору є оригінальність та автентичність (набір характеристик, які мають значення при науковій атрибуції предмета – матеріал, техніка, технологія виготовлення), стан збереження, наявність так званої легенди – збережена інформація про місце походження, побутування, попередніх власників, способи використання, місцеві назви тощо», – пояснили «Літопису Незламності» у Музеї свою позицію.

Також річ можуть не взяти, якщо вже є багато подібних предметів у тій чи іншій колекції фондової збірки, щоб зберегти різноманіття колекції.

Хочете носити традиціне? Варіантів стилізації безліч

Цим текстом «Літопис Незламності» аж ніяк не закликає відмовитись від традиційних елементів у своєму стилі, лише закликає робити це відповідально і зі смаком. Шийте нові речі, копіюючи старі або ж просто надихаючись українськими етномотивами. І не забувайте, що український традиційний одяг – не лише вишиті сорочки. Додавайте різноманітні традиційні аксесуари до сучасного вбрання і не прогадаєте.

Ярина Дронь
Олена Дідик

«Найпростіше почати справді з прикрас та аксесуарів. І як на мене, що неочікуванішими будуть поєднання, то краще. Наприклад, коралове намисто можна сміливо комбінувати з сатиновою сукнею в білизняному стилі та структурованим піджаком; джинсами, топом і лоферами; міні-сукнею і кросівками. Та варіантів тисяча! І не тільки намисто, і не тільки коралове», – радить фольклористка, засновниця бренду прикрас «Roots» Ярина Дронь.

Дизайнерка Олена Дідик також підтримує ідею урізноманітнити свій сучасний гардероб зразками минулих років. Немає єдиних строгих правил, як інтегрувати етностиль у своє повсякдення, головна порада: орієнтуватися на свій смак.

«Ми – люди сучасного світу і не можемо жити та виглядати як наші пращури… У свій сучасний гардероб можна інтегрувати одну чи кілька речей і вони не обов’язково мають бути копіями давніх. Цілком достатньо наслідувати форму або ж зміст. Для когось буде достатньо однієї низки намист чи сережок, а хтось захоче ще додати традиційну зачіску та стилізований плечовий чи стегновий одяг», – підсумувала пані Дідик.

Якщо ж ви заохотились ще й до того, щоб створити унікальний виріб у традиційному стилі власноруч, то для цього немає жодних перешкод. Працівники Музею Івана Гончара:

Схеми крою та вишиття традиційних сорочок на сайті Музею Івана Гончара

Є ряд ініціатив зі збереження пам’яток культури від держави, українських музеїв та небайдужих дослідників. Наприклад, Міжнародна організація музеїв (ICOM) і Міністерство культури та інформаційної політики України розробили «Надзвичайний Червоний список культурних цінностей під загрозою». До цього «червоного списку» увійшли 53 об’єкти, в тому числі зразки творів народного мистецтва з різних регіонів України, які надав Музей Івана Гончара. Він розрахований на працівників митної та прикордонної служб, щоб вони могли завадити вивезенню цих предметів з України за кордон.

Є також ініціатива «Спільний спадок», активісти якої шукають старовинні українські речі у вільному продажі й спільно викуповують найцінніше з них для музеїв. Це партнерська ініціатива волонтерів та Музею Івана Гончара, яка може запобігти тому, щоб цінні речі традиційної культури не потрапили «на перешивання», або були знищені у будь-який інший спосіб.

Але, до того часу, поки річ знаходиться у приватному володінні, то її власник може робити з нею все, що заманеться. Закон безсилий, навіть історичні артефакти йдуть «під ніж». Єдине, що може спрацювати – просвітництво. Потрібно щоб якомога більше людей знали та розуміли, чому куртки чи купальники зі старовинних рушників або килимів – це табу.

Дякуємо у допомозі в підготовці матеріалу Музею Івана Гончара та експертам: Володимиру Щибрі, Ярині Дронь, Андрію Паславському та Олені Дідик.

Джерела
26 Вересня 2023
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: