Невидимі рани: як дитяча агресія маскує травми війни – Анастасія Бессонова

Анастасія Бессонова
Психологиня, співачка, авторка пісень, викладач вокалу, аспірантка факультету психології УДУ імені Михайла Драгоманова, арт-терапевт та музикотерапевт, авторка статтей з музичного мистецтва, психології та тренінгів особистісного зростання. Коло наукових інтересів: психічне здоров'я населення, розвиток впевненості, музико-терапія, арт-терапія, робота з підлітками.
Розділ статті: Війна

З початком війни все частіше стають помітними зміни в поведінці дітей. Хтось став більш замкнутим, тривожним, боязким, а хтось навпаки- агресивнішим. Діти, як і дорослі, переживають, зляться, але не знають, як впоратись з тим, що відчувають та не вміють випускати такі почуття екологічно.

Крім того, вони відчувають напруження, яке разом з тривогою, страхом і агресією мають властивість накопичуватися, але тим не менш потребують вивільнення. Внутрішнє напруження шукає вихід в агресивній поведінці, яка скеровується на слабших, на тих, хто трапився під руку, хто не може «дати здачі».

Не всі діти, які пережили війну, стають агресивними. Це залежить від багатьох факторів, таких, як вік дитини, її особистісні особливості, рівень підтримки з боку сім’ї та оточення, доступ до психологічної допомоги.

Щоб допомогти дитині впоратись з цим непростим явищем, необхідно зрозуміти різницю між агресією, агресивною поведінкою та агресивністю.

Агресія – поведінка, спрямована на нанесення фізичної або психологічної шкоди. Агресивна поведінка є зовнішньою формою вираження злості, яка в свою чергу є однією з основних емоцій і сигналізує про певну загрозу особистісним межам. Агресивність- це стійка особистісна риса, яка характеризується схильністю до агресії. Така дитина на ситуації частіше реагуватиме гнівом, ворожістю, насильством.

У 2023 році група Gradus Research провела опитування батьків, що мають дітей до 18 років, згідно з яким, виявилось, що 75% дітей мають симптоми травматизації психіки, серед яких агресія 14%.

Згідно з соціологічних опитуванням матерів, що мають дітей 3-17 років, 41% помічали дратівливість та апатію, а спалахи гніву у 38%. Також 60% дітей були свідками або учасниками подій, що пов’язані з війною.

Для того, щоб допомогти дитині впоратись з агресією, необхідно визначити її причину. Це може бути складніше, адже агресія- це лише вершина айсбергу під назвою почуття, вона приховує значно глибші травми.

Перебування в зоні бойових дій, втрата близьких, руйнування житла, постійне відчуття небезпеки, тривожні новини, сирени, бомбардування, втрата контролю, переїзд, розлука з близькими, відсутність емоційної підтримки – все це може спричиняти дитячу агресію.

Під час війни прояв агресії у дітей є закономірним, адже війна вкрала дитинство і зруйнувала дитячий світ. Вона змушує дітей тікати з дому, розлучає з близькими і позбавляє відчуття безпеки, що є фундаментальною базовою потребою, яка наразі ПОРУШЕНА! Це призводить до того, що вони відчувають себе безпорадними, розгубленими та злими, що й виражається у агресивній поведінці. Агресія- це замасковані страх, стрес і нерозуміння. Отже, дитина виражає те, що їй страшно, що вона потребує допомоги і взаєморозуміння.

Часто агресивної поведінки діти навчаються, зокрема у своїх батьків, які на своєму прикладі, зазвичай, навіть не усвідомлюючи того, демонструють дитині, коли потрібно і як можна проявляти агресію, тобто вони не можуть контролювати свої емоції і впоратись з гнівом. Діти бачать, що дорослі навколо них поводяться агресивно, вони можуть сприймати це як норму поведінки і почати поводитися так само. Іноді це демонстративна поведінка: псування речей, порушення поведінки в школі, зрив уроків. Вони привертають до себе увагу, але насправді потребують допомоги.

Тож діти здобувають цей досвід і закріплюють агресивні реакції, прокручуючи їх в своїх ситуаціях. Що частіше вони поводяться агресивно, то швидше ці дії стають невід’ємною частиною поведінки.

Ще однією причиною, є табуйованість або уникнення певних тем. Діти не знають або не усвідомлюють деякі почуття, не мають досвіду, а лише здогадуються спостерігаючи за дорослими. Вони можуть не розуміти, що відчувають, тож потрібно пояснювати і навчити говорити про свій стан і так формувати розуміння емоцій та розвивати емоційний інтелект.

Травматичні переживання безпорадності, небезпеки та безсилля можуть завдати серйозної шкоди для дитини, з якими вона намагається впоратись через агресію, але заперечення або придушення агресії не є вирішенням. Якщо дитині не дозволяють виражати свої справжні емоції, це може призвести до внутрішнього руйнування, тривоги, депресії, а також до вибухів неконтрольованої агресії в майбутньому.

Слід зазначити, що у випадку заборони емоцій злості, вони законсервовуються, тоді агресія, яка не може проявитись назовні, спрямовується на себе (аутоагресія) у вигляді самопошкоджень, протесту проти себе. Знаючи, що буде покарана за злість, вона приховує її або карає себе за неприйнятну поведінку.

Будь-який прояв агресії не можна лишати без уваги, адже з кожним разом її розмах буде збільшуватися.  При чому, реагувати на агресивну поведінку дитини однаково. Це допоможе. Її необхідно зупинити, але не можна ставити «поганий» ярлик на таку поведінку. Адже злість, як форма агресії, як і страх є базовою емоцією: якщо «заборонити» боятися, діти втратять важливі захисні функції в небезпечних ситуаціях. Так у випадку зі злістю: дитина просто перестане відстоювати свої кордони, а емоції, які вона відчуває, буде «законсервовувати», запускаючи процес саморуйнування. Тож необхідно вчити дітей асертивної поведінки – «спілкування на рівних». Це впевнена поведінка, яка покликана вільно відстоювати власні кордони, але з повагою до інтересів інших, а також сприймати відмову не як особисту образу, а як безумовне право цієї людини. Тож важливо навчити дітей розмовляти і слухати один одного, висловлюватися від свого імені, виражати свої потреби і почуття чітко і чесно, говорити: « Ні».

Дітям необхідно «мати дозвіл» на захист своїх особистих кордонів та на вираження емоцій, у тому числі й злість, гнів, які допомагають їм впоратися з переживаннями. Цей дозвіл, подібний до права сказати “ні” в тих ситуаціях, які є неприйнятними.

Важливо навчити дитину відстоювати власні кордони та не ототожнювати її з емоційними реакціями. Розповісти, що емоції – це мова нашого мозку, яка допомагає нам зрозуміти, що відбувається. І зараз, у часи війни, цілком природно відчувати злість. Сама війна – це насильство і це неминуче викликає відповідь у емоціях дітей.

Злість у дітей  важлива, як радість чи сум. У дитини не має з’явитися переконання, що вона зла, якщо дратується, це реакція на конкретну ситуацію. Відчуття емоцій не робить її хорошою чи поганою.

Важливо підкреслити, що дозвіл на відстоювання кордонів та вираження емоцій не означає заохочення до агресії. Дорослі повинні допомогти дітям навчитися конструктивно виражати свої емоції та знаходити здорові методи подолання стресу. Таке вираження може бути через фізичну активність, творчість, розмову з дорослими, яким вони довіряють або через психологічну допомогу. Лише випустивши  «заборонені» емоції, може початись процес відновлення.

Дорослі мають розуміти свій вплив на дітей і найголовніше, вони мають допомогти дитині не лише в відчутті безпеки, а й бути поруч в потрібний момент, показати, як впоратись з негативними почуттями. Не використовуйте фізичні покарання, не лайте та не соромте дитину за її агресивну поведінку. Це може призвести до зниження самооцінки та посилення агресії. Часто агресія є захисною реакцією, тож зауваження, покарання лише спровокують у дитини ще більше агресії. Це є найпростішим з наявних способів задовольнити потреби. Так дитина показує світу, як вона почувається. Це нестандартний спосіб перевірити і «налагодити» стосунки в соціумі. І насправді, вони такою поведінкою шукають розуміння.

Агресія породжує агресію, тож не контролюючи емоцій на дитячу агресію, лише підтверджуємо, що світ небезпечний, що не має того, хто допоможе і підтримає, тож потрібно «вигризати» свої кордони.

Найкраще, що може зробити дорослий, це проявити співчуття та небайдужість: провести діалог без звинувачень, не вказувати дитині як почуватися, показати те, що ви зацікавлені допомогти, а не насварити. Дитині потрібен час, щоб опрацювати свої емоції та навчитися нових способів поведінки.

Не спрацює також вимога заспокоїтись чи «взяти себе в руки», це фізіологічно неможливо, адже ділянка мозку, яка відповідає за самоконтроль, ще не дозріла, а під дією кортизолу  у дитини відбувається ще більший зрив.

Якщо у дитини раптовий напад агресії, потрібно:

  1. Назвати емоції дитини: не просто констатувати, що дитина злиться, а допомогти їй ідентифікувати та назвати свої емоції. Використовуйте описові слова та фрази, які чітко відображають емоції дитини: «Я бачу, ти злишся», «ти засмучений?», «тобі боляче?», «що тебе засмутило?», «розкажи, що сталося». Це допоможе їй відчути себе почутою та зрозумілою. Також можна використовувати невербальні сигнали, такі, як контакт очей, міміка та мова тіла, щоб показати дитині, що ви розумієте її емоції.
  2. Запропонуйте альтернативні дії: кидатися предметами або кричати, запропонуйте дитині альтернативні дії, які допоможуть їй заспокоїтися та впоратися з гнівом.: «Давай подихаємо глибоко», «обіймемося», «хочеш намалювати свою злість?», «Пограємо разом?». Важливо, щоб альтернативні дії, які ви пропонуєте, були безпечними, цікавими та доступними для дитини.

Взагалі, щоб впоратись з дитячою агресію, потрібно створити безпечне середовище та атмосферу довіри, тоді дитина буде ділитися з вами своїми почуттями та переживаннями. Дітям важко переживати події навколо як емоційно так і фізично, тому підтримка та розуміння з боку дорослих є ключовими для емоційного благополуччя дітей у складні часи. Дитина має розуміти, що вона потрібна, її підтримають, тож дайте достатньо любові, обіймів та уваги (за потреби дитини). Це допоможе їй відчувати себе спокійно та захищено, коли вона відчуває занепокоєння або гнів та зменшить негативні наслідки.

В контексті роботи з агресією допоможе метод контейнерування емоцій. Коли емоції неможливо виразити, їх потрібно помітити, усвідомити та помістити в умовний «контейнер» або виразити за допомогою творчості. Дуже допомагає вивільнити агресію арт-терапія, зокрема ліпка з глини або пластиліну. В процесі ліпки розвивається дрібна моторика, гнучкий матеріал допомагає виразити емоції, відбувається розслаблення та заспокоєння.

Ще один творчий спосіб: стиснувши в кулаку фломастер або олівець, малюйте хаотичний рухами різноманітні лінії. Можна також пошматувати папір, а потім склеїти з уривків колаж чи взагалі створити цілу скульптуру. Важливою є саме трансформація агресії в творчу складову. Саме тут відбувається її екологічне проживання.

Навчіть дитину вивільняти емоції через тіло – це один із найкращих способів зняти напруги. Зокрема, щоб зняти емоційне та м’язове напруження, можна виконати вправу «Повітряна кулька»: підняти руки вгору, уявити себе повітряною кулькою, наповнити її повітрям , зробити глибокий вдих і затримати дихання. Потім можна випустити з неї повітря , зробити видих, руки повільно опустити вниз, голову схилити до грудей. Кулька здулась — напруження скинули.

Вправа «Стіна»: спробуйте відштовхнути стіну, щоб виплеснути накопичену енергію після чого робіть поштовхи повільніші, а потім знову сильні.

Навчіть дитину також простих технік заспокоєння, таких, як прогресивна м’язова релаксація, рахування до десяти або використання розслаблюючих слів. Придумайте стоп-слово або фразу, яка виражатиме почуття дитини.

Не менш дієвими є дихальні вправи, одна з них- вправа “Заспокоєння після бурі”. Стукаємо по ногах, обома руками, імітуємо диханням бурю, максимально швидко наносимо удари по ногах та пришвидшено дихаємо, після чого поступово сповільнюємо свої рухи.

Кожна дитина реагує на травму по-різному. Агресія є лише симптомом, що маскує певну проблему, яку варто побачити. Не існує універсального підходу для подолання агресивної поведінки внаслідок війни . Ці вправи істотно допоможуть знизити рівень агресії у дітей, та все ж не вирішить більш глибокі процеси, які заховані в глибинах дитячої психіки.

Занепокоєння викликає відсоток матерів, які вважають, що їхні діти потребують психологічної допомоги, який складає всього 13%, і лише 5% насправді звертались за допомогою до психолога для дитини, адже згідно з дослідженням «Індекс майбутнього», 44 % дітей в Україні мають ознаки потенційного ПТСР.

Діти, які пережили травматичні події, можуть страждати від ПТСР, що проявляється, зокрема агресією, нічними кошмарами, тривожністю та депресією. Не вміючи впоратись з цими почуттями і не отримуючи достатньо емоційної підтримки від батьків та близьких, можуть використовувати агресію як спосіб висловити свої почуття.

Діти, особливо з прифронтових, окупованих та деокупованих територій, які часто є залякані, довіряють не своїм відчуттям чи інстинктам (особливо в небезпечних ситуаціях), а швидше переживанням та емоціям, також можуть вдаватися до агресивної поведінки.

Тож психологічна підтримка є важливою для відновлення психічного здоров’я дітей. Тому не ігноруйте проблему дитячої агресії і звертайтеся за професійною допомогою до психолога.

Незважаючи на жахливу реальність війни, важливо пам’ятати, що в дітях живе безліч ресурсів для стійкості та одужання. З розумінням, підтримкою та правильними методами допомоги дорослі можуть стати для них опорою та маяком на шляху до подолання травм та відновлення емоційного благополуччя.

01 Червня 2024
Останні події

Олеся Житкова взяла участь у 9-тій щорічній конференції "Білорусознавчі студії у 21 сторіччі"

Олеся Житкова взяла участь у заході "Психологічний вплив війни: досвід військовослужбовців США та України"

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Схожі статті: