Нинішні марші за мир – це рух людей розгублених або ж просто циніків – Олександр Щерба

Олександр Щерба
Український дипломат, надзвичайний і повноважний посланник першого класу, посол України в Австрії (2014–2021).
Розділ статті: Інтерв’ю

Інтервʼю Олександра Щерби німецькій газеті «Süddeutsche Zeitung». В ній український дипломат пояснює, чому німецькі «Марші за мир в Україні» насправді є зараз маршами за окупацію України.

SZ: Кажуть, що російський наступ зазнав поразки до того як він розпочався – внаслідок нестачі людей, зброї та мотивації. Коли почнеться український контрнаступ?

ОЩ: Російський наступ вже відбувся. Він розпочався у Бахмуті, в Бахмуті ж і закінчився. Українська армія добре підготувалася, зробивши прорив росіян важким, практично неможливим.

Бахмут

SZ: І все ж таки тривають дискусії серед українських солдат та населення, чи варто було таких зусиль і стількох жертв, аби утримати зруйноване місто. Це питання залишається без відповіді?

ОЩ: Так, з нашого боку також є втрати, хоча і не такі великі як у росіян. І так, обидві сторони заявляють, що насправді їхньою метою було завдати противнику максимальних втрат. Але ж це був російський наступ, а не український. Що ж це за наступ, якщо за кілька місяців росіяни просунулися від сили на кількасот метрів. А зараз побачимо, на що здатна Україна.

SZ: На Заході лунають голоси, що, незважаючи на це, українці мають перестати воювати і розпочати переговори, аби запобігти новим жертвам та подальшій ескалації. Чи можна про це взагалі говорити?

ОЩ: Росіяни чітко дали зрозуміти, що готові вести переговори тільки щодо виконання їхніх вимог: капітуляції, демілітаризації, роззброєння та так званої денацифікації. Це такий їхній евфемізм, який означає  право росії оголосити будь-якого українця нацистом і вбити. Путін спеціально вніс зміни до конституції, аби формально провести анексію українських територій і тим самим виключити можливість переговорів. Тому питання щодо переговорів має адресуватися путіну, а не Україні, яка  просто захищається від агресії.

SZ: Як в Україні сприймається західний рух за мир, який все-таки вимагає переговорів?

ОЩ: Що вища напруга перед українським наступом проти російських загарбників, тим менш певно почувається росія, тим більш істеричними стають російські пропагандисти, і тим більш активно задіюються агенти впливу Москви на Заході. Агенти впливу бувають різні. Є такі, як Дональд Трамп, які вже практично не приховують, що сидять у путіна в кишені. А є і більш складні персонажі. Ці останні удають із себе нейтралітет і ходять на «марші миру». Звичайно, кожна людина має право вимагати миру, але якщо це щиро, то вона має вимагати припинення російської агресії. А якщо ні, то ці вимоги миру – лише спроба виправдати окупацію.

SZ: Яким би виглядав мир за сценарієм західних активістів?

ОЩ: Західні активісти роблять вигляд, що для них важливе тільки одне: аби українці і росіяни перестали гинути в цій війні. Проте, як то кажуть, є мир і «мир». «Мир» за російським сценарієм – це припинення гибелі росіян, але продовження загибелі українців. Це просто оформлення окупації. Певна частина західного «руху за мир» не стільки прагне реального припинення вбивства, скільки хоче більше не бачити вбивство у вечірніх випусках новин. Мовляв, нехай продовжують вбивати українців, але тільки подалі від вразливих західних очей: в підвалах, в’язницях і концтаборах, створення яких обговорюється в російській пресі.

SZ: Тобто німецькі політичні фігури на кшталт Сари Ваґенкнехт або Аліси Шварцер просто наївні? Чи вони конформісти? Ви взагалі не вірите в їхню чесність?

ОЩ: Мені здається, такі речі, як свобода, демократія, суверенітет, захист власної мови та культури взагалі не є фактором для цього «руху за мир». Там питання звучить скоріше так: хто взагалі такі українці, щоб хотіти жити у свободі? З цієї точки зору підписанти маніфесту за мир живуть майже в тій же реальності, що і путін. «Майже» – тому що для путіна свобода і демократія – це химери, ворожа субстанція. Натомість західні активісти просто не мають уявлення, як це – жити без свободи і демократії. А врешті-решт, для обох сторін демократичні цінності не є фактором. Просто з різних причин.

SZ: Але ж рух за мир має велике історичне значення і був фактором взаємозв’язку між заходом і сходом. Невже цю спадщину не можна перенести в нові часи?

ОЩ: У старі часи марші за мир були рухом романтиків, фактором піднесення, натхнення, позитивних емоцій. Нинішні марші миру – це скоріше рух розгублених людей або ж просто циніків, готових закривати очі на те, як руйнується свобода мільйонів людей в Європі. Їхній справжній мотив – це не прагнення миру, а бажання лишатися у своїй зоні комфорту, де США завжди є імперіалістичною силою, а росія завжди має право на власну правду. Та обставина, що ми маємо справу із війною агресивної та голодної російської імперії проти колишньої колонії, їх не дуже цікавить.

SZ: Наостанок егоїстичне питання: якщо зараз почнеться анонсований український наступ, західні журналісти його майже не побачать, оскільки дуже обмежене коло отримує акредитацію з доступом на фронт. Це суперечить українським зобов’язанням сприяти незалежній так критичній журналістиці. Як пояснюють цей крок у Києві?

ОЩ: В Україні зараз повна концентрація на контрнаступі. Для нього потрібна особлива обережність, дискретність, від якої, врешті-решт, залежить доля і країни, і багатьох людей. Останні витоки у Сполучених Штатах не були катастрофою, вони не зруйнували довіру між партнерами, але показали, що іноді детальну інформацію краще тримати доступною лише для вузького кола людей. Український наступ відбудеться. Він буде важким і матиме ключовий вплив на результат війни. Вільна Україна чи авторитарний, гидкий і все більш безумний режим путіна – ось про який вибір ідеться. Опинившись перед ним, не можна бути нейтральним. В такій війні, як при геополітичному зґвалтуванні, нема такого поняття як нейтралітет. Якщо ти бачиш, як когось гвалтують, і лишаєшся нейтральним – навіть в імʼя миру – то насправді це просто означає, що ти негідник. Результат війни, яку путін минулоріч так рішуче і попри благання майже всіх західних країн розв’язав проти України, буде до кінця цього року, скоріш за все, зрозумілим. А до того часу порядні люди і країни світу мали б надавати Україні посильну допомогу в її боротьбі за волю і суверенітет – в тому числі і військову. Я роблю наголос на слові «порядні». Адже вимагати зараз припинення постачання зброї означає вимагати залишити беззахисною колишню колонію перед обличчям мілітаристської імперії. Підтримати виживання України та українців в нинішній ситуації – це питання не тільки розрахунку, але й простої людської порядності.

02 Травня 2023
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: