Райська оаза, або місце спочинку козаків: що приховувало Каховське море? – Ірина Ворожбит

Ірина Ворожбит
Історикиня, вчителька, акторка. Коло інтересів: тілесність, чуттєвість та пристрасність в українській історії та культурі.
Розділ статті: Інше

«Пугу-пугу, козак з Лугу», – так гукав посланець, котрий підходив до хати козака. Цей клич використовували «свої між своїми», а відтак він підкреслював ідентифікацію козака, що він і є тим самим запорожцем з Великого Лугу. Історична місцевість Великого Лугу знаходилася на території Дикого Поля, котре у ХV – XVI ст. займало майже 1/5 території сучасної України: південні райони Черкаської та Вінницької областей, повністю – Кіровоградську, Миколаївську і Херсонську, почасти – Одеську й Запорізьку області.

Національний природний парк «Великий Луг», с. Скельки

Природніми «воротами» в Поле були Дніпрові пороги – переривчасте гранітне пасмо, що перетинало течію Дніпра (після спорудження Дніпрогесу в 1932 р. пороги затопило водосховищем). За порогами, нижче Кічкаської переправи, яку описав ще у Х ст. візантійський імператор і хроніст Костянтин Багрянородний, починався Дніпровський Низ або Великий Луг1, що тягнувся аж до сучасного Нікополя. Саме тут, вниз від Кічкаської переправи, Дніпро розподілявся на рукави, утворюючи низку заплав, заводей і проток. Місцевість була щедро усіяна островами та острівцями, яких було більше двох сотень. Природа дбайливо попіклувалась про захищеність цих теренів, де, як писав у XVIІ ст. французький інженер Боплан, «не могли нічого вдіяти всі турецькі сили»2.

Дніпрові пороги

Унікальність природнього середовища сприяла перетворенню цієї місцевості на райську оазу, де водилося багато дичини, безмірна кількість риби, незаймані бджолині рої, різні ягоди, якими можна було прогодуватися навіть в люті морози. Ці місця ставали справжнім прихистком для тих, хто ризикував відірватися від звичного життя й віддатися підкоренню Дикого Поля. Політичні обставини зламу ХV – XVI ст. сприяли поступовому збільшенню числа таких відчайдухів, які в подальшому становитимуть основу нової соціальної групи – козацтва.

У 1954 р., після пуску Каховської гідроелектростанції, Великий Луг було поховано під водами рукотворного моря, як тоді думалося – назавжди. 06 червня 2023 року рашисти вчинили екоцид: було підірвано Каховську ГЕС. Відповідно до висновку Укргідроенерго, нині Каховська ГЕС відновленню не підлягає.

Каховська ГЕС: фото до і після

Поряд з оцінками різних експертів масштабів катастроф стрічки новин рясніють повідомленнями про випадкові знахідки артефактів різних епох. 14 червня 2023 р. в пресі з’явилася інформація про чорних археологів і мародерів, які активізувалися вже в процесі сходження води. Мінкульт б’є на сполох: різке падіння рівня води після підриву Каховської ГЕС та розмивання берегів і затоплення територій нижче за течією Дніпра спричинило критичну ситуацію з охороною археологічної спадщини в регіоні3. Щоб отримати уявлення про можливі відкриття на дні Каховського моря, варто звернутися до напрацювань дослідників, котрі вивчали цю проблему напередодні затоплення.

Затоплені Олешки

Ще у 1939 р. археолог Федір Копилов, який обстежував Чортомлицьку та Нову Січ (обидві були затоплені Каховською ГЕС), у своєму звіті зазначав:

«Крім цих фрагментів ліпного посуду, // який, гадаю, належить до неолітичного періоду…»4.

Загалом же пам’ятки періоду нової кам’яної доби на території України датуються VIII – IV тис. до н.е., а це в свою чергу вказує на те, що цей край заселявся людьми з давніх-давен. Відтак території колишнього Дикого Поля ховають під собою історію наших предків тривалістю в декілька тисячоліть.

Після видання постанови Ради Міністрів УРСР від 20 вересня 1950 р. «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу й зрошення земель південних регіонів України й північних регіонів Криму» в Інституті археології АН УРСР одразу було створено постійну експедицію на новобудовах півдня України. У кінцевому підсумку Інститут археології скерував на південь України сім експедицій, в ході яких було відкрито багато пам’яток епохи бронзи (ІІ – І тис. до н. е.), скіфсько-сарматської доби (І тис. до н.е. – І тис. н.е.)5.

Серед знахідок переважають поховання курганного типу, в яких знайдено бронзові та глиняні прикраси, ґудзики, фрагменти посуду: від глиняних глечиків до привозних амфор, а також крем’яні пластини, залізні ножі тощо. Особливий інтерес викликають поселення, які датовані початком нашої ери, де проживала людність, котра сповідувала осілий триб життя. Досліджені житлові приміщення з відкритими вогнищами, біля яких знайдено великі посудини ліпної роботи, фрагменти начиння червоного та чорного лаку, орнаментований та лощений посуд, а також кам’яні зернотерки, привозні світильники, буси та зооморфні статуетки ручної роботи та інше. Археологічні розвідки 1951 р. також виявили залишки кераміки, яка датується часом Київської держави. А це в свою чергу розмиває стале упередження про те, що український степ був ареалом виключно кочівницьким, і чи не першими хліборобами тут були козаки. Очевидно, що землеробство в Поле проникало набагато раніше, і це підтверджують відповідні матеріальні знахідки.

Для вивчення пам’яток запорізької старовини був виділений окремий загін, який очолював Федір Копилов. Сюди ж входила співробітниця Інституту історії Академії Наук УРСР – Олена Апанович.

Апанович Олена Михайлівна (1919-2000 рр.) – українська історикиня, архівістка, письменниця. Застала Великий Луг у первозданній його красі, на власні очі бачила залишки Базавлуцької, Чортомлицької та Підпільненської Січей.

Тема козацтва не належала до привілейованих в радянській історіографії. А наукові розвідки вже згаданого Федора Копилова піддавалися критиці, мовляв, місця Запорізьких Січей не варті досліджень через їх погану збереженість. Скоріше за все, це до певної міри вплинуло на хід наукових пошуків. Ще більше, дослідження Великого Лугу на місці спорудження Каховської ГЕС почасти прив’язувалися до «прийдешнього трьохсотліття возз’єднання України з Росією» (1954 р.)6. У той час це було чи не єдиною можливістю надати більшої значущості козацькій археології перед провідною науковою інституцією та урядом в цілому. Поза цим, значення експедицій Федора Копилова на початку 1950-х рр. полягало в тому, що вдалося описати стан збереженості Січей, перед їх затопленням, надати характеристики знайденим пам’яткам козацької археології, а також порівняти з тим періодом, коли з ними працював один із метрів історії козаччини – Дмитро Яворницький.

Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940 рр.) – український історик, археолог, етнограф, дослідник українського козацтва, музеєзнавець, автор праці «Історія запорізьких козаків» в 3-х томах.

Польовий щоденник Олени Апанович є цікавим джерелом для вивчення особливостей роботи дослідниці. Його свідчення широко виходять за рамки конкретного переліку зробленого за день, і радше є текстом «для себе», в якому археологічні відомості переплелися з враженнями авторки від подорожей по Дніпру, описами побуту експедиції та людей, які зустрічалися протягом цього часу7. Це може свідчити про емоційне включення дослідниці в процес і очевидний високий рівень самовіддачі справі. Нотатки Олени Апанович дають хороші уявлення про те, як історикиня використовувала порівняльний метод. На кожну Січ вона заводила окремий зошит, в якому на одній сторінці конспектувала працю Дмитра Яворницького з описами пам’яток станом на кінець ХІХ ст., а на іншій – власні спостереження8. Проте тривалість експедиційної роботи Олени Апанович обмежилась лише двома місяцями, оскільки дослідниця надалі була зайнята підготовкою документів епохи Богдана Хмельницького. Перший том джерел «Воссоединение Украины с Россией» вийшов у 1953 р., а Олена Михайлівна була якраз його упорядником і редактором.

Незважаючи на численні перешкоди, дослідникам вдалося описати низку артефактів козаччини на початку 1950-х рр. Серед інших, особливий інтерес становлять козацькі могили та цвинтарі. Культ вшанування померлих предків мав важливе значення для життєдіяльності живих і лишається одним зі складників традиційної духовної культури українського народу9. Пильна увага була приділена могилам кошових отаманів Івана Сірка та Костя Гордієнка в селі Капулівка (території Чортомлицької Січі, 1652-1709 рр.).

Експедиція також обстежувала хати в козацькому стилі. У с. Капулівка, наприклад, проводилася розвідка корчми, що є до певної міри екзотикою. Предмети козацького побуту становили самодостатню групу пам’яток, які локалізувалися здебільшого в козацьких куренях. Серед віднайдених артефактів археологами зафіксовані уламки глиняного свічника, покритого зеленою поливою; рештки чотирикутної глиняної печі, верх якої було обставлено карнизом із фігурних кахель; уламки гутного скла тощо. Я ні в якому разі не прагну знецінити роботу членів 7-ми експедицій, котрі досліджували Великий Луг на початку 1950-х рр., однак насмілюся скромно поставити питання:

«Чи достатньо було в той час залучено ресурсів: від людських до часових, аби всебічно дослідити таємниці Дикого Поля?».

І це питання більшою мірою стосується тодішньої радянської влади, аніж науковців.

Новітні дослідження археологами місцевостей, які слугували дном Каховського моря, можливі, вочевидь, після того, як відійде вода, а також при умові повноцінного звільнення цих територій. Нині ми не можемо точно стверджувати про ступінь замулення та масштаби пошкодженого або втраченого для українців назавжди. Хочеться вірити, що повідомлення у ЗМІ про чорних археологів та новоспечених шукачів скарбів залишаться поодинокими і зведуться до безглуздого непорозуміння. Адже нині кожен з українців має усвідомити, що наше минуле – не предмет торгів чи гайпу.

На лінії вогню, в моменті, коли пишуться ці рядки, наші воїни борються за спільне майбутнє. Звідси вимальовується дієва формула для новочасного українця: охороняємо минуле – дякуємо за сьогодні – боремося за майбутнє. А по війні віднайдемо та відбудуємо усе, що маємо.

Джерела

  1. Дніпровський Низ або Великий Луг – місцевість з велетенськими річковими плавнями, які колись існували на лівому березі Дніпра між Дніпром і лівого притока Конки, а також тягнулись широкою смугою вздовж Правого берегу від гирла річки Середня Хортиця. Плавні, зарослі листяним лісом, очеретом і рогозом мали площу понад 400 км2. У середині XVIІ ст. тут розташовувалась Микитинська Січ, з якої почалась Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького.
  2. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Четверте видання, – К.: Критика, 2009. – С. 176 – 177.
  3. Сайт ТСН «Після підриву Каховської ГЕС на півдні активізувалися копачі-грабіжники: Мінкульт б’є на сполох». 14. 06. 2023: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://tsn.ua/ukrayina/pislya-pidrivu-kahovskoyi-ges-na-pivdni-aktivizuvalisya-kopachi-grabizhniki-minkult-b-ye-na-spoloh-2350273.html. 15. 06. 2023.
  4. Федорук Я. Археологічні експедиції 1951 і 1953 років з вивчення Запорозьких Січей перед затопленням Каховським водоймищем / Я. Федорук // Україна в Центрально-Східній Європі. – 2017. – Вип. 17. – С. 282.
  5. Добровольский А. В. Археологические исследования на территории строительства Каховского ГЭС в 1951 г. // Краткие сообщения института археологии АН УССР. – К., 1952. – Вып. 1. – С. 9.
  6. Федорук Я. Вказана праця. – С. 256.
  7. Федорук Я. Вказана праця. – С. 259.
  8. Федорук Я. Вказана праця. – С. 265.
  9. Босиренко В. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців: Навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. – К., 2000. – С. 172.
 
21 Червня 2023
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: