Вірити чи не вірити в містику та у надприродні сили – справа кожного. Проте в історії України є безліч прикладів, які можуть полоскотати нерви. Тут вам історія про привид померлої королеви, монаха, якого замурували брати в стіні, жінку – вампіра. Багато «неприкаяних» душ живуть у замках, блукаючи їх коридорами й лякають живих.
Тож розглянемо деякі з таких історій й дізнаємося, які з них мали історичне підґрунтя, а які виявилися дійсно містичними.
Одним із найкрасивіших та наймістичніших замків України є замок Паланок в Мукачеві, побудований у XVII ст., він став свідком повстань, війн та численних набігів, проте його ніколи не змогли взяти штурмом, що й породило силу силенну легенд.
Містика, пов’язана із замком, криється уже в самій назві місцевості. Розповідають, що 68-метрова гора, насипана місцевими жителями у муках. Але реальність виявилася простішою – пагорб має вулканічне походження, а назва міста походить від праслов’янської богині родючості Мокоші.
В стінах фортеці, за легендою, граф наказав замурувати доньку в стіну замку, як тільки дізнався про її кохання до військового з ворожого табору. Вона видала своєму коханому таємницю замку, за що й була так покарана. Ходять чутки, що її привид досі блукає замком, намагаючись відкупити свою провину.
Проте наймістичніша історія пов’язана із цілком реальною жінкою – Софією Баторі, дружиною князя Дєрдя ІІ Ракоці, яка була вродливою жінкою, з чорним волоссям та карими очима. Вона вийшла заміж у віці 20 років, а в 39 – овдовіла.
Вона була фанатичною католичкою, хоча перед весіллям змінила віру на кальвіністську. Після смерті чоловіка одразу повернулася до католицизму і підтримала австрійську позицію.
Ходять легенди, що полюбляла людську кров, заради чого наказувала вбивати незайманих молодих дівчат. Подейкують, що вона влаштовувала криваві ванни. Можливо, Софія в прямому розумінні слова крові не пила, але своєю жорстокістю завдала чимало страждань. За її наказом місцеве населення було обкладене високими податками. А за найменшу провину слуг могли відшмагати батогом або кинути в підземелля.
Також говорять, що в підвалах замку Паланок, які заглиблювалися в гору, вона влаштувала кімнати тортур зі стінами, відшліфованими тілами людей.
Чи дійсно це правда – не відомо. Але точно відомо, що у XVІІІ ст, замок слугував в’язницею.
Не менш цікаву історію можна почути від працівників Олеського замку, що на Львівщині. Колись він належав одночасно двом державам – Польщі та Литві.
Згідно розповідей, у цьому замку в середині XVІІ ст. народився Ян Собеський, майбутній король Польщі. Після його народження в мармуровий стіл, на який поклали малюка, вдарила блискавка й розколола його навпіл, а повитуха оглухла. Хлопчик при цьому не постраждав. Це розцінили як знак того, що він буде сильним та великим правителем.
Проте найзагадковіша історія Олеського замку пов’язана із привидом Адама Жолкевського. У XVII ст. шляхтич Адам Жолкевський закохався у дочку власника замку Івана Даниловича Марціану. Він неодноразово просив її руки, але йому постійно відмовляли. В підсумку, Адам публічно встромив собі в груди ніж. Згідно тогочасних релігійних звичаїв, самогубців не ховали на цвинтарі. Тому тіло було скинуто в яр біля стін замку. А дочку батько видав заміж за багатого Стефана Конєцпольського. Саме в день їхнього весілля вперше слуги помітили привид закоханого, який блукав кімнатами замку.
За однією із версій, самогубство скоїла і сама Марціана, їхні душі тепер блукають по замку, шукаючи одна одну.
Охоронці замку розповідають, що чують інколи дивні звуки, є тіні та напіввидимі силуети, на які реагують також сторожові собаки.
Але, можливо, привидом Олеського замку є дух Яна Каспера або ченця Кістки, як його називають місцеві.
У XVІІІ ст. Северин Юзеф Жевуський разом з дружиною Антоніною заснували поруч із замком монастир капуцинів. В день св. Антонія монах Ян Каспер стрибнув у глибоку криницю на території замку. За іншою версією, його замурували живцем у стіні, як покарання за неправедне життя. Відтоді його дух блукає околицями й лякає своєю тінню із загостреним каптуром.
На ймовірну достовірність цієї версії вказує той факт, що під час реконструкції був начебто знайдений скелет.
Розкішний Підгорецький палац XVI ст. колись належав Станіславу Конєцпольському, а згодом Вацлаву Жевуському. Його неодноразово захоплювали, перетворювали у в’язницю та госпіталь. Тому не дивно, що в ньому досі мешкають душі домочадців, що не знайшли спокій.
Вперше про загадкову «білу пані» почали переповідати ще в XVIIІ ст. Кажуть, що це дух дружини Вацлава Жевуського, Марії. Граф і вбив дружину в приступі ревнощів.
Існує версія, що дружина була йому невірна. Тіло чоловік заховав десь у замку. Існує думка, що він замуровав тіло в стіну. За іншою версією заховав в підвалі під сходами або навіть спалив в печі.
У замку є кімната з дивним каміном, який не можна розпалити. Можливо, це і є місце її спочинку?
Але, як би там не було, Марію бачили мешканці та працівники замку протягом багатьох сторіч. В спогадах родини польських поміщиків Сангушків навіть можна зустріти такий запис:
«Часто бувало таке, що двері на другому поверсі палацу відчинялись самі собою, а майже невидима постать жінки в білій пишній сукні щоночі блукала то однією, то іншою кімнатою».
В спогадах пацієнтів туберкульозного диспансеру, який у 1940-х рр. був у приміщенні замку, можна знайти розповіді про їхню зустріч з напівпрозорою дамою у пишній білій сукні та з чорним обличчям, яка щоночі бродила по кімнатах, гасила свічки, відкривала і закривала двері.
Багато знімальних груп неодноразово стверджували про присутність певних паранормальних активностей.
Яке відношення Україна має до наймістичнішого Ордену часів Середньовіччя? Чи знаєте ви, що орден Тамплієрів мав свій замок на території Ужгородського району Закарпатської області? Це Середнянський замок. Сучасні руїни фортеці нагадують про велич та красу колись міцної споруди, збудованої лицарями.
Як і Орден, він має свої містичні легенди. Місцеві вважають, що сам Люцифер був причетний до подій, що тут відбувалися. А стіни замку були прикрашені барельєфами із зображенням не лише Ісуса Христа, але й Медузи Горгони.
Замок має власного привида – Іштвана Добо. Ув’язнений за звинуваченням у зраді короля, він помер у в’язниці. Його тіло поховали в родовому маєтку в с. Доборуське, а серце десь у Середнянському замку. За легендою, він досі ходить тутешніми околицями в пошуках свого серця.
Можливо, саме тут був захований скарб Тамплієрів та священний Грааль? Деякі дослідники вважають цю версію цілком правдоподібною, адже це найвіддаленіша фортеця Ордену.
Один із найкрасивіших та найроматичніших замків України знаходиться в Золочеві. Він був побудований у 1634 р. для родини Собєських. Тут полюбляють проводити фотосесії молодята та прогулюватися парком закохані пари. Але він має зворотній бік історії, сповнений стражданнями тисячі жертв австрійського та радянського періодів. Золочівський замок також називають кладовищем мучеників, через муки закатованих там людей.
1834 року ця територія перейшла до австрійської влади. В замку було організовано військові казарми, лікарню, а з 1872 році – державну в’язницю.
Найстрашніші муки стіни замку побачили у ХХ ст. з приходом сюди енкавеесників. Ними у підземеллях замку було закатовано близько 649 людей. Вдалося розпізнати близько 30-ти полонених. Місцеві сторожі розповідали про знущання: «вагітним жінкам радянські карателі розпорювали животи й напихали камінням». Тіла пізніше було ексгумовано та поховано. Але не всі жертви знайшли спокій, і досі бродять у замку, шукаючи своїх катів.
Тому не дивно, що в ньому живуть привиди. Говорять про двох: Білу даму, що блукає в підвалах та Чорного лицаря в стінах Китайського палацу.
Подейкують, що Біла пані – дружина короля Яна ІІІ Собєського – Марисенька. Марію тут не любили. Вона померла у Франції, але її душа час від часу навідується до замку, де вона провела щасливі роки життя. Екскурсоводи вважають, що привид Чорного лицаря належать самому Яну, який розшукує свою дружину.
У містику замку вірять і досі. У 2000 р. для реконструкції привезли велике каміння з околиці Золочева, на якому викарбувані незрозумілі символи, датовані XIV-XV ст.. Одна із версій – написи могли бути зроблені тамплієрами.
З появою дивних каменів у замку стали також помічати привид невідомого чоловіка. Всі, хто це бачив, описують його, як чоловіка в темному довгому плащі з тростиною в руці та капелюхом на голові.
В красивому місті Кременець можна побачити залишки фортеці ХІІІ ст. Її існування пов’язане із королевою Боною Сфорца. Цей замок вона отримала в подарунок від свого чоловіка Сигізмунда I. Бона була вродливою, розумною та амбітною жінкою. А ще «славилася» жорстоким поводженням з людьми.
Згідно переказів, вона уклала угоду з самим дияволом, отримавши вічну молодість в обмін на душі молодих дівчат.
Згідно однієї версії, королева виводила дівчат на верхній ярус замку та скидала звідти на гострі палі. Як і Софія Баторі, Бона полюбляла ванни із крові, які мали зберегти її молодість й красу.
Хоча реальна Бона була освіченою жінкою з передовими поглядами. На батьківщині чоловіка її не любили, тому й вигадували подібні легенди.
Ще один містичний обʼєкт знаходиться в Волинській області – це Луцький замок, побудований у XIV ст..
Історія замку пов’язана із загадковою смертю 19-річної Магдалини, склеп якої знайшли у катакомбах. Її дух декілька разів навіть фіксували на фото у вигляді білої плями.
Місцеві також оповідають історію про місцеву дівчину Оксану, яку покохав комендант Луцької фортеці, але дівчина не відповіла йому взаємністю. Тоді солдати жорстоко познущались з неї, тіло розрубали на маленькі частини й вкинули в річку. Після цього з’явився жіночий привид, що блукав замком. Кажуть, що десь залишилася обручка дівчини, яка приносить нещастя її власникам.
Оксану бачили кілька разів протягом століть. Стверджують, що інколи на болотах можна побачити вогники – це вона їх запалює. У ХХ ст., коли в замку базувалася військова частина, було декілька випадків смертей чоловіків. Говорять, що це Оксана таким чином мститься.
Ще одна легенда, яка має повчальний зміст, розповідає про весілля дівчини із знатного роду з самим чортом. Коли молоді йшли до церкви, здійнявся сильний вітер, та такий, що збив наречену з ніг. Тут вона й помінила, що ноги її обранця дуже волохаті та ще й з копитами, а на голові ростуть ріжки. Батько дівчини намагався вбити горе-нареченого, але той миттю зник. Тож варто перевіряти своїх обранців ще при знайомстві.
Один з найстаріших замків Закарпаття – Невицький, що був побудований ще в XII ст. на горі вулканічного походження. Це живописне місце на березі гірської ріки Вайда приховує чимало таємниць.
Певний час ним володіла кривава графиня Єлизавета Баторі. Вона навіть увійшла до книги рекордів Гіннеса, як найжорстокіша серійна убивця в історії. Місцеві екскурсоводи показують маленьке віконце на вежі з кімнати, де її було замурувано заживо.
Проте найстрашнішою історією є розповідь про Погань-діву. Так називали місцеві турецьку володарку замку, яку всі вважали чаклункою. Вона наказала обробити стіни замку сумішшю молока та яєць, які бідні селяни змушені були віддавати, що призвело до голоду в регіоні. Крім цих інгредієнтів, в розчин додавали грудне молоко та людську кров.
Звістка про криваву жінку дійшла до угорського короля Масяша. Він наказав прив’язати на шиї корів дзвіночки і пригнати до замку. Вона подумала, що замок штурмують і намагалася втекти, проте була схоплена і обезголовлена. Тому її душа прикута до замку. Дехто навіть бачив цю примару на руїнах замку. Містики цій місцевості надає той факт, що поруч відбувалося досить багато аварій та випадків самогубств в місцевому лісі. Це пов’язують саме з привидом Погань-діви.
Погань-діва існувала в реальності! Хоча турчанкою вона не була, але походила із знатного угорського роду Другетів, які володіли Невицьким замком у XIV – XVII ст.. І, дійсно, вона наказувала підмішувати у розчин вапна молоко, але не грудне. А за непослух карала тілесними покараннями, як робила переважна більшість магнатів того часу.
На Закарпатті є ще один замок зі «справжнім» привидом, його було зафіксовано на фотокамеру одного із туристів.
Згідно місцевої легенди, колись замком володів воєвода Хуст. Одного разу під час татарських набігів його сина взяли в полон. Спустошений воєвода дав обітницю вбивати всіх татар, які йому зустрінуться. Через кілька років син зумів втекти з полону й повернутися додому. Але батько, не впізнавши сина, вбив його. Зрозумівши свою помилку Хуст наклав на себе руки. Сестра вбитого хлопця теж покінчила життя самогубством і з тих пір ходить замком у пошуках своїх рідних. Можливо, саме її зафіксували на фото вище?
Історія зберігає ще багато містичних історій, та не всі з них можна розвінчати.
- Фото Реальна містика