Світова безпека й Україна: уроки півріччя

Лариса Грицик

Кандидатка історичних наук, наукова співробітниця Інституту всесвітньої історії НАН України (2020-2021 рр.). Наукові інтереси - суспільно-політичні процеси, історія української науки та культури ХІХ - початку ХХ ст., історіографія, зовнішня політика нових незалежних держав.

Розділ статті: Право

Повномасштабне вторгнення в Україну росії 24 лютого 2022 р., назване «спеціальною військовою операцією», а фактично війна, актуалізувала виклики міжнародній безпеці та закономірну необхідність перегляду колективних заходів і механізмів впливу на акти порушення норм міжнародного права.

З часу об’єднання держав після Другої світової війни задля підтримки міжнародного миру та безпеки у світову міжурядову організацію – ООН незмінним є положення про те, що «усі члени ООН утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із цілями ООН» (Ст. 2, п. 4 Статуту ООН, 1945 р.) [1].

Питання територіальної цілісності України ще з 2014 р. на порядку денному міжнародних відносин. Визнання її світовою спільнотою «у міжнародно визнаних кордонах», а отже, в кордонах станом на 1991 р., підтверджене ухвалою «Резолюції Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України» [2] 27 березня 2014 р., актуальне дотепер.

Реакція на застосування сили росією Ради Безпеки ООН як головного відповідального органу організації за підтримку міжнародного миру та безпеки була негайною. Підготовлений проєкт резолюції засуджував вторгнення та містив заклик до виведення російських військ з України. Факт постійного членства росії в Раді Безпеки ООН унеможливив виконання резолюції через застосоване росією 25 лютого 2022 р. право вето щодо згаданого проєкту. Рада Безпеки ООН вдалася до процедури скликання одинадцятої надзвичайної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (Резолюція Ради Безпеки ООН 2623).

2 березня 2022 р. з результатом 141 голос «за», 5 «проти» та 34 «утрималися» ухвалено Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН ES‑11/1, що висловлює вимогу повного виведення російських військ з території України в її міжнародно визнаних кордонах і негайного скасування рішення щодо статусу окремих районів Донецької та Луганської області України [3].

Враховуючи рекомендаційний характер рішень ГА ООН, ухвалення такого роду документів ілюструє позиції провідних геополітичних акторів щодо ситуації, масштаб згуртування для протидії порушення міжнародного права та миру. Водночас ситуація проілюструвала складність у реалізації колективних заходів безпеки. Йдеться про право вето постійного члена РБ ООН, що уможливлює обмеження санкційних заходів щодо нього та блокування реалізації рішень щодо актів застосування сили зокрема, й порушення миру загалом, яким сьогодні послуговується росія.

2 березня 2022 р. прокурор Міжнародного кримінального суду оголосив про відкриття розслідування ситуації в Україні на підставі отриманих звернень від 35 держав-учасниць [4].

7 квітня 2022 р. ГА ООН призупинила членство росії в Раді ООН з прав людини [5]. РФ вкотре продемонструвала відношення до міжнародної спільноти та норм міжнародного права, зокрема, ракетними ударами по цивільній інфраструктурі, відмовою від запропонованого генсеком ООН А. Гуттерішем «пасхального перемир’я», ракетним ударом по Києву під час його візиту в Україну 28 квітня 2022 р., ставленням до військовополонених.

Відсутність консенсусу в ОБСЄ щодо продовження дії мандата неозброєної цивільної Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, покликаної «неупереджено і об’єктивно спостерігати та звітувати про ситуацію в Україні, а також сприяти діалогу між усіма сторонами конфлікту» [6], зокрема й через негативну позицію РФ, призвела до припинення його дії 31 березня 2022 р. Місія діяла в Україні з 21 березня 2014 р. З цього приводу МЗС України наголошується, що «той факт, що російська федерація відмовилася співпрацювати з місіями експертів, розглядається як чітке свідчення визнання повної відповідальності росії за розв’язану нею загарбницьку війну проти України та її наслідки» [7].

Євроатлантичні прагнення України ще з початку російсько-української війни залишаються предметом агресивної риторики Кремля й контроверсійним пунктом діалогу з ним. Позиція Північноатлантичного альянсу щодо невизнання незаконної анексії Криму, т.зв. «народних республік» на сході України й агресивних дій у Чорноморському регіоні, засудження війни, яка «істотно підриває міжнародну безпеку і стабільність і становить тяжке порушення міжнародного права» є послідовною та незмінною [8]. Активна практична допомога членів альянсу у двосторонньому форматі доповнилася домовленістю країн на саміті в Мадриді (28-30 червня 2022 р.) про довгострокову підтримку для України.

Захоплення російськими військами найбільшої в Європі Запорізької Атомної електростанції (Енергодар, Запорізька обл.) стало ще однією загрозою глобальній безпеці. Прильоти, а відповідно, й запуски ракет критично низько над станцією; втрата зв’язку ЗАЕС і МАГАТЕ через відключення всіх українських операторів мобільного зв’язку, зокрема, «Vodafone», з яким у МАГАТЕ контракт на передачу даних, обстріли Енергодара. 1 липня 2022 р. НАЕК «Енергоатом» відновив втрачений дистанційний зв’язок між Запорізькою атомною електростанцією та МАГАТЕ [9]. Ірраціональність позиції російської сторони у даному питанні яскраво продемонстрована її висловлюваннями на міжнародній арені щодо «захисту ЗАЕС» та запитами щодо скликання РБ ООН після обстрілів ЗАЕС (11.08). Показово, що наступного дня після засідання РБ ООН щодо підтримки миру та безпеки в Україні, де ситуація на ЗАЕС була серед ключових питань, внаслідок чергового обстрілу 25 серпня 2022 р. станція вперше у своїй історії повністю відключилася від енергомережі. У результаті відбулася активізація заходів щодо візиту місії Міжнародного агентства з атомної енергії, прибуття місії на чолі з главою МАГАТЕ Р. М. Гроссі до Києва 30 серпня 2022 р., а 1 вересня 2022 р. на територію ЗАЕС.

Санкційна політика США та ЄС постала потужним фактором впливу на росію. Перспектива ембарго на російські енергоносії викликала політично вмотивовані кроки РФ – енергетичний шантаж країн ЄС через скорочення поставок газу «Північним потоком – 1» задля впливу на уряди через зростання цін на енергоносії та забезпечення ресурсами інфраструктурних потреб. росією з червня періодично відбуваються скорочення поставок газу у зв’язку з «технічним обслуговуванням». Чергові «планові» ремонтні роботи передбачені з 31 серпня до 2 вересня, після завершення яких «постачання мають відновитися в обсягах до 20% від проєктних потужностей газогону» [10]. Незважаючи на відсутність санкцій щодо газової сфери, за півроку поставки газу росією до країн ЄС скоротилися з 40% до 25% [11].

Попри це 9 серпня 2022 р. почав діяти план ЄС щодо скорочення споживання газу в ЄС на 15% [12]  (по 31 березня 2023 р.) як можливість компенсації обмежень імпорту газу, високих цін на ресурс та засвідчує непохитність європейської спільноти.

Блокада українських портів з 24 лютого стала не лише викликом для аграрної галузі України й загалом економіки держави, а й чинником продовольчої кризи. Країни Африки та Близького Сходу були позбавлені  одного з ключових експортерів продовольства, відтак, постали перед загрозою голоду, а стрімке зростання цін на зерно, добрива, олію, пальне спричинюють кризові тенденції на глобальному економічному рівні.

Не зважаючи на риторику російської влади про мінімальний вплив на країну санкцій, заяви РФ щодо їх зняття зайняли чи не першочергове значення в темі розблокування портів України. Підписані 22 липня за участю ООН та Туреччини угоди про розблокування трьох українських портів і експорту зерна не позначилися задоволенням вимог російської сторони. Хоча відбулося уточнення  Заходом рішень щодо експорту російської сільськогосподарської продукції (скасування США значних мит на добрива на основі нітрату амонію з росії [13], частковий дозвіл США та ЄС на здійснення транзакцій у даній галузі [14]).

Гарантії безпеки щодо реалізації зернової ініціативи залишаються відкритим питанням, особливо після обстрілу росіянами порту в Одесі на наступний день після візування документів (23 липня).

Події 182 днів війни показали, що забезпечення воєнної безпеки України в «міжнародно визнаних кордонах», враховуючи жорсткість просування геополітичної стратегії росії та грубе порушення нею Статуту ООН, є пріоритетним.

Створення нової архітектури світової безпеки в довгостроковій перспективі.

Наразі з огляду на масштаби засудження, фіксацію міжнародними інституціями наслідків воєнних дій в Україні та їх вплив на глобальну безпеку, необхідність продовження санкційної політики і застосування дієвих механізмів відповідальності за вчинену агресію очевидна.