Візуальний образ мови: власне українські шрифти – Наталя Кушнірук

Наталя Кушнірук
Культурологиня, авторка публічних лекцій. Активно досліджує сучасне мистецтво, український авангард та мистецтво італійського Проторенесансу.
Розділ статті: Мистецтво

Говорячи про Time’s square в Нью-Йорку, перед нами одразу з’являється образ зовнішньої реклами, великих неонових літер, які просто врізаються в пам’ять. Лондон неможливо уявити без шрифта Едварда Джонса. Яким же є візуальний образ української мови?

Сьогодні графічні та веб-дизайнери часто стикаються з проблемою нестачі красивих українських шрифтів. Якщо є щось класне, воно зазвичай латиницею, часом російською мовою, а коли потрібні власне українські літери, як “і”, “ї” або “є” доводиться їх домальовувати самому.

Чому так сталося, що у нас досі немає розвиненої культури шрифтового мистецтва?

Давайте звернемося до історії і спробуємо це вияснити.

В кінці ХІХ ст. в російській імперії не було мистецької традиції створення шрифтів. Усі використовували кириличні шрифти, які виготовлялися в основному в Німеччині, де місцеві майстри не були знайомі з особливістю літер кириличної абетки. Часто вони просто не розуміли значень і походження деяких букв. Найбільше проблем було із суто кириличними буквами – як-от “д”, “ж”, “з”, “ф”, “ц”, “ю”, “я”.

ХХ століття змінило не тільки політичний режим в росії, а й нові мистецькі віяння і, зрозуміло, стиль життя. На тлі національного піднесення українці почали працювати над створенням суто українських шрифтів, базуючись на старих традиціях, але які були б актуальні в новому столітті.

Василь Кричевський та Георгій Нарбут започаткували особливу школу шрифтового мистецтва в Україні. Вони вивчали українські стародруки, гравюри передових європейських графіків, особливості створення друкарських кліше, а крім того захоплювалися сфрагістикою і геральдикою. Тепер на заміну затасканого псевдовізантійського орнаменту прийшли нові віяння. Кричевський і Нарбут поєднували у своїх шрифтах і емблемах барокові, актуальні на той час сецесійні мотиви разом із староукраїнськими формами літер із стародруків. Вони надали своїм шрифтам ритм, правильну тектоніку літер, лаконічну форму. Цікаво, що Нарбут вживав у своїх шрифтах латинські “N” та “Z”.

Напрям, який вніс багато нового до історії українських шрифтів ­– авангард, зокрема, футуризм. Такі художники, як брати Бурлюки, Анатоль Петрицький, Борис Косарєв, намагалися передати віяння нової епохи, машинобудівництво, рух транспорту, ритм сучасного їм міста. Шрифти набувають більш геометричних і масивних форм. Їх активно використовують для створення плакатів, книжкових обкладинок. Часто нові шрифти просто розкидані в просторі, як і слова в поезіях футуристів (наприклад, Михайля Семенка). Часто одна або кілька букв поєднують різні слова, ніби створюючи кросворд. В обкладинці збірки “Зустріч на перехресній станції” Володимир Татлін використав ідею просторового кросворду, де прізвища художників перетинаються.

Ще один харківський художник Борис Косарєв ставив собі завдання створити літери, які ніби впали на скло і порізалися. Ці написи він використав для оформлення обкладинки каталогу “7+3” 1918 року.

Унікальний приклад переходу від футуризму до конструктивізму з відчутним впливом Нарбута використовував Василь Єрмілов. Ескіз його обкладинки до видання “Інтернаціонал” демонструє нарбутівський декоративізм разом з футуристичним прийомом різнокаліберних літер, які ніби стрибають в просторі. Ці ж прийоми він використав, коли створював обкладинку для поеми Велиміра Хлєбнікова “Ладомир”. Проте, простота поліграфії обкладинки натякає вже на новий етап у творчості Єрмілова – конструктивізм. На цьому етапі художник відкидає свої футуристичні замашки, але частково зберігає впливи Нарбута, як-от в проекті упаковки цигарок “Українка” 1921 р. До речі, ці ж прийоми використані у керамічному панно над входом в Харківське художнє училище (сьогодні ХДАДМ). Хоч його автор і невідомий, проте розчерки літер дають можливість припустити, що це робота Василя Єрмілова.

У 2001 році дизайнер шрифтів Генадій Заречнюк допрацював шрифти Нарбута, випустивши в світ шрифт NarbutClassic. До речі, цей шрифт відомий тим, що він використаний у “візитці Яроша”. Про нього навіть висловився відомий російський дизайнер Артємій Лєбєдєв, який сказав, що це “типичный революционный русский шрифт 1920 годов”. Проте, якщо ознайомитися з шрифтами Нарбута, одразу стає зрозуміло, що це не так.

Цікавим є шрифт “Калина”, який на основі нарбутівського шрифта створила львівська дизайн-студія “2D Typo” у 2014 році.

Візуальний образ української мови 1930-1950 років створив головний художник Української повстанської армії – Ніл Хасевич. Він активно вивчав шрифти Георгія Нарбута та європейську графіку. У 1930-х роках він створив свою “Українську абетку”. Цікаво, що літери з абетки художник асоціює з різними образами праці. Наприклад, буква “О” позначає орача, “Ж” зображена на фоні збору жита, “Х” – на фоні випікання хліба. Окремої уваги заслуговує важливий і прекрасний шрифт, яким Ніл Хасевич писав заклики на плакатах, листівках та бофонах, коли знаходився в криївках УПА. Цей шрифт про силу та нестримність українців. Саме такий, який потрібний для підняття духу цивільним в тилу, а воїнам у боротьбі.

У 2022 році на його основі дизайнерка Марчела Можина створила шрифт “Volja”. Сьогодні його використовує пресслужба Генштабу ЗСУ.

Окремо варто згадати про проєкт “Графіка української мови” художника-каліграфа Василя Чебаника. Він передбачає відновлення написання українських букв на основі прикладів староукраїнської мови XVI-XVIII століття, та попередніх періодів, коли її називали рутенською. З вісімнадцятого століття на підконтрольних російській імперії територіях ця мова була витіснена церковнослов’янською. Проте, вона продовжила своє життя на західноукраїнських землях в друкарнях Почаєва та Львова. Таким чином, з нашої генетичної пам’яті були витіснені важливі знаки, які поєднують нас з предками. За кожною буквою стоїть символ, що несе певну енергетику. Наприклад, в давньому написанні літери “Щ” художник вбачає тризуб. Василь Чебаник пропонує концепцію державних шрифтів, які базуватимуться на традиціях руської доби та козацьких скорописів. Автор працює над цим з 2000 року і до сьогодні, і результатом є 45 шрифтів групи “Рутенія”. За роботу над проєктом “Графіка української мови” у 2019 році Василь Чебаник отримав Шевченківську премію.

Ще одне сімейство шрифтів, що базується на творчих доробках Нарбута і Кричевського – “Венигора” авторства Богдана Гдаля. Його метою було не повторити стиль попередніх художників, а використати лише ті риси шрифтової графіки, які вважаються українськими. За задумом дизайнера шрифт мав використовуватися в держустановах та на стелах при в’їзді у старі міста і села України.

Геніальним сучасним художником шрифтів є Дмитро Растворцев. Саме він створив легендарний шрифт “NAMU” для Національного Художнього музею в Києві. Цей шрифт вийшов простим геометричним, без засічок, але, крім того, страшенно стильним, сучасним і українським. Він каже, що шрифт у писемній мові – ніби тембр і голос в усній.

Одним з тих, хто найкраще створює візуальний образ української мови сьогодні – Олексій Чекаль. Його робота над айдентикою Харківської академії мистецтв є своєрідною квінтесенцією підходів і стилів Нарбута, Кричевського, панфутуристів, Єрмілова, Косарєва та інших. Стилістику великих контрастних літер для шрифту ХДАДМ Чекаль взяв із обкладинок, які ілюстрував Борис Косарєв. Схожі сучасні шрифти – Erbar grotesk, Gill Sans. Крім того, в Косарєва Чекаль взяв ще квітку з обкладинки журналу “Пути творчества” 1920 р. Художник занурюється в харківське мистецьке середовище початку ХХ століття, але не просто копіює модні художні прийоми того часу, а створює актуальний сучасний шрифт з відголосками харківського авангарду.

Радянський союз сприймав шрифт як важливий елемент пропаганди і ретельно слідкував, щоб підпільно не з’являлися самвидави, тому шрифтова культура і не мала можливості розвиватися. Сьогодні ж художники дизайну звертаються до витоків – стародруків, козацьких скорописів, доробків Нарбута, Кричевського, Хасевича, Єрмілова та інших. Відбуваються нові дослідження української мови. Державні установи та приватні компанії нарешті починають розуміти, що для успішного розвитку їм потрібні власні якісні ліцензійні, а не крадені шрифти. Вони звертаються до професійних художників-дизайнерів, які комплексно підходять до завдання, глибоко досліджують потреби замовника, і видають потрібний результат.

Джерела
22 Грудня 2022
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: