“Я вся пахла цибулею і димом” – Юлія Чаюн

Марія Гук
Екскурсововодка Центру народознавства, скансену Козацьке селище “Мамаєва Слобода” (2012-2014 рр.), журналістка телеканалу УТР (2015 р.), редакторка проекту 1+1 “Україна – повернення своєї історії 2” (2016 р.); кандидатка історичних наук 2020 р., вчителька історії з 2022 р.

Юлія Чаюн – волонтерка “Польової кухні”. 38 років, киянка. Власниця інтернет-магазину жіночого одягу.

Бесіду записала Марія Гук.

Як почалася твоя робота в «Польовій кухні»?

У мами є знайома. І вона в перші дні війни зустріла її на вулиці і каже: «Наташо, (маму звати Наташа), тут польову кухню відкрили і я туди ходжу». Там був і штаб тероборони. Туди приходили чоловіки записуватися. Чоловік і жінка, які жили напроти в будинку, почали готувати для них гарячий чай, якісь бутерброди. Просто для цих хлопців, вдвох. Потім вони десь знайшли польову кухню і якось почали люди, які тут близько живуть, приходити. Роботи не мали, хто не виїхав. Приходили ті, у кого чоловіки в теробороні, багато приходило знайомих дівчат та жінок. І почали, спочатку під відкритим небом, а потім встановили палатки – все це розрослось в польову кухню. І ця ж мамина подруга каже: «Я ходжу на польову кухню, може ти будеш ходити зі мною?». Мама мені дзвонить, я кажу,що підемо. От я почала приходити. Дуже багато дівчат приходило, що навіть не було місць.

Серед працюючих на кухні скільки було чоловіків і жінок?

Мені здається, що там було 50\50. Кухарями були всі чоловіки. Це були всі професійні кухарі з ресторанів. Було дуже багато такої роботи, щоб щось носити, щось хтось будує, прибиває. Все це чоловіки робили. А жінки – на кухні. Чистять, миють, готують. Важку роботу: дрова рубати – то чоловіки робили. Охорона – чоловіки. Добудовували палатки, монтували їх – чоловіки. У нас були на кухні всі жінки, а один чоловік був, то він нам воду носив, виносив брудну воду, приносив овочі зі складу, заносив картоплю – ми там нарізали по дві відра картоплі . Це була така чоловіча робота, бо ми все це носили спочатку самі, а потім розумієш, що 5 разів піднімеш це відро і відчуваєш, що це просто… Але там взагалі на початку ти про це все не думаєш. Всі роблять одну справу і ти робиш. Там, де гуманітарну допомогу приймали, там вже і чоловіки, і жінки були. Це другий підрозділ. А готували у нас тільки чоловіки. Може, жінки не йшли, я не знаю. Салати робили дівчата. А от борщі… Там же оці польові кухні, там же спробуй помішати. У нас всі кухарі – богатирі були. Дуже смачно готували.

Для кого ви готували?

Для військових, для лікарень, пологових будинків, малозабезпечених. А потім ще почали відкривати точки роздачі їжі на Троєщині, на Дарниці. Просто приїжджали, в якийсь конкретний час. І люди збиралися, багато було пенсіонерів. Не можна було ніде нічого купити, то ми просто роздавали. Що ми готували для воїнів і для лікарень, то теж будь-яка людина могла прийти і поїсти. Була ситуація, коли мені написала моя колишня співробітниця, шо десь у Бучі її чоловік з другом знайшли жінку, у якої розбомблена хата і вона варить їсти на вулиці. Я розповіла своїм. Вони згодилися допомогти. Приготуємо їжу на певну кількість людей. І наші хлопці возили туди. Коли приходив запит, вони перевіряли, що за люди, скільки чого потрібно і возили.

А хто привозив продукти?

Спонсори різні, «Макдональдс», «Сільпо». Це я вже знаю зі сторінки польової кухні, що вони вже самі виставляли. Багато з кафе, що поряд. Базарів. Фермери. Я досить часто виходила в соціальні мережі із запитом про те, що потрібна допомога. Одна моя подруга, маючи лише 400 грн, пішла і купила моркву, часник та привезла машиною. Через волонтерів отримували кошти. Одна моя знайома (Марина), ми з нею навчалися в інституті, а зараз вона в Америці живе, то вона мені гроші пересилала. А продукти привозили всі, хто міг.

Яке меню на «Польовій кухні»?

Класне. Дуже смачно. Там кожен кухар приходив з чимось своїм. 100 % кожного дня був борщ. Супи різні, плови, картопля, дуже багато салатів дівчата робили. І ще робили так: ось привезли баклажани. Хтось привіз 20 ящиків баклажанів. Ми їх на кубики порізали і зробили рагу. Привезли багато капусти. Щось треба зробити? Так, щоб не пропадало. Привезли, пам’ятаю багато грибів. Що з тими грибами робити? І суп з грибами, картопля з грибами. Щоб не пропали. Так смачно готували, просто навіть не віриться, що в такий важкий час – така смакота!

Чого ти навчилася на «Польовій кухні»?

Я не готувала, я різала. Я навчилася багато і швидко різати. Я на заготовках була.

Важко було працювати?

Це дуже важко. Але коли ти там знаходишся і спілкуєшся… Там була така атмосфера: «Ми – виграємо! Ми переможемо!». Ми були такі впевнені і натхненні. Спочатку, коли я прийшла, виривали один в одного роботу, тому що хочеться щось робити, хочеться чимось допомогти. Я не брала вихідних, але потім я вже розуміла, що ти виснажена, спина болить. Тебе ж ніхто не змушує, це за власним бажанням. Але не можливо було не ходити, тому що тягнуло і хотілося. Прямо класно. Ця атмосфера… Але це важко. Перший місяць мої руки, нігті – «всьо…» Але мене це навчило. Перемити мішок картоплі в таких умовах! Ти розумієш, що стираються всі ці грані. У нас були шапочки, фартушки. Це по началу, коли все починалось, це було все в таких умовах… Все дуже швидко, багато і не зрозуміло, що буде завтра. А як це вже все пішло структурно, то ми вже були в чепчиках, рукавичках.

Умови для роботи які були?

Для дівчат, які все різали, зразу зробили окрему палатку. Перші декілька днів вони були на свіжому повітрі. І було дуже холодно. Це ж з лютого почалося. І руки замерзали, коли там миєш. А потім зробили палатку, де була спеціальна пічка, як в саунах ставлять. Нам спочатку чоловіки підкидали дрова, а потім ми вже самі навчились. Тепло було, комфортно.

Опиши свій один день.

Ми розділились на зміни. Я ходила в другу зміну з 13.00. Приходиш. Там прохідна є. Всі записані. Береш бейжик, який нам давали, щоб ми розуміли, що це люди наші. Хоча ми один одного вже в лице знали. Приходиш, береш зразу резинові рукавички, дощечку, ніж і заходиш в свою палатку, а там була уже старша зміни, яка ходила по кухарях і питала, що приготувати. У нас було чотири столи, за якими ми сідали готувати. Ми були різного віку: 18 і старші. Хоча одна мама ходила з донькою, котра навчалася на першому чи другому курсі інституту. А найстарша жінка взагалі пенсійного віку була. Хто картоплю ріже, хто чистить. Буває щось терміново треба , то швиденько робили.

Ми там і їли, бо нас там годували. Якщо ти тут всі сили віддаєш, то вдома немає часу готувати… Тому ми тут всі їли. Чай у нас був завжди.

До котрої ви працювали?

З 13.00 – до 18.00. Коли ми вже на зміни поділилися, вже робота структурувалася, бо спочатку було зранку до 20.00. Там теж були запити: зранку стільки-то, ввечері – стільки-то. А бувало і таке, що потрібно ще додаткових 500 порцій і треба ще 3 відра моркви натерти. Намити, начистити… Багато фізичної праці. Мене це дуже сильно рятувало, тому що мені здається, я б не вижила. Ця енергія злості і страху. Не можна не боятися. Енергія пішла в цю роботу. Ми вже знали один одного, всю роботу і вже дуже легко працювалося. Робота дуже швидко робилася.

Люди яких професій у вас були на кухні?

Косметолог, стюардеса була, керівники компаній, інженери, викладачка музики. Взагалі … Цікаво потім в житті побачити цю людину. Ти з нею картоплю миєш. Вона така з хусткою зав’язаною, без макіяжу. От у нас два кухарі було… Один – оперний співак, а жінка – вона у нічну зміну приходила, оперна співачка.

Чи робили дівчата макіяж?

Були дівчата нафарбовані, але не ті, що на кухні. А ті, що гуманітарку приймали. То уже сприймалося дуже дивно. Я пам’ятаю: сидимо якось у себе в палатці, я у косинці , а то ж вічно така гарна, а тут косинка, не нафарбована. Я кажу, дівчатам, які ми всі красиві, такі справжні. Всі, хто був на кухні, не фарбувалися. Там не можливо було. Хіба фарба для війни? До нас багато журналістів приїжджало з різних країн. І деякі заходили: «О Боже, у вас тут цибулевий дим». Жартували. А ми вже звикли. Я вся пахла цибулею і димом.

Були вимоги до зачісок?

Так – так. Щоб ніде нічого не падало. У нас були такі шапочки. Я в косинці, бо мені в шапочці було дуже жарко. Я собі косинку зав’язувала. Спочатку було дуже соромно. Я в косинці … А потім, подумала, що це такі дрібниці.

В чому було зручно працювати ?

Я була в лосинах, кофта якась і куртка. Але куртки ми знімали, бо в палатці тепло було. Нам принесли жилетки. Потрібно було, щоб дуже зручно було. Я сміялася, щоб потім так не сісти в метро.

Яка найсмачніша страва?

Все смачне. Борщ найсмачніший.

А були солодощі на кухні?

Дівчата, що стояли на роздачі, приносили. І багато приносили люди. Але, коли приходила людина і говорила, що булочки нам спекла – не брали. Не знаєш, що це за людина і що це за булочки. Було оголошення, що нам потрібні до чаю пряники, булочки. І коли привозили компанії, фірми, тоді брали, а у людей – ні. Коли людина тут працює і приносила, то всі їдять. Годували дуже смачно. Хлопці-кухарі пекли щось.

Схудли чи набрали вагу?

Набрали вагу😊)) Майже всі набрали вагу. Ти ж ніби багато робиш, але те принесли, те принесли. Я вдома так не їм: борщ, вермішель, вареники, млинці. Приносять всього по одному, по два… і я просто набрала вагу. Нам казали, що потрібно гарно їсти, бо нам потрібні сили, тому що ми багато працюємо.

Чи можна було з собою взяти додому продукти?

Ми коли йшли додому, нам давали борщові набори: буряк, картоплю. Ми дивувалися: навіщо. А нам пояснювали,що ми цілий день працюємо, нам не платять гроші, то хоча б так віддячують. Може, дійсно так. У мене є якісь заощадження. А я ж не знаю, що буде далі. Я зараз не візьму цю картоплю і буряк, а витрачу свої гроші. Я приходжу сюди, допомагаю, а мені немає за що це купити. Це все так було. Нам казали, щоб підходили і брали все, що було, бо ж родина вдома. У кого є діти, можна взяти по йогуртові.

Які твої враження?

Це такий крутий досвід. Я так їм вдячна. Що вони є, що дали можливість бути корисною. Оця енергія, багато якої було негативної, потрібно було кудись спрямувати і я її чітко спрямувала туди, куди вона була потрібна. Я дуже вдячна. І спілкування. Ми всі жартували про путіна і про війну. І підтримка була. Ми наприклад, щось ріжем, ріжем, а хлопці крикнуть: «Повітря». Повітряна тривога. Ми все кидаємо, сумку хватаємо і біжимо. У нас бомбосховище через дорогу в будинках. Ми там сидимо, а кухар каже, що там картопля згорить… Жарти … І ти не боїшся. Ти знаходишся в такому ресурсі з людьми, які націлені на перемогу. Це дуже класний досвід. Я не знаю, що б зі мною було. Мене це психологічно врятувало.

Джерела
04 Вересня 2022
Останні події

Літопис Незламності висловлює співчуття родині історика Віталія Гука

Команда «Літопису Незламності» провела просвітницький костюмований благодійний захід «Моторошне Середньовіччя України»

«Літопис Незламності» презентував дитячий комікс

Олеся Житкова взяла участь у щорічному засіданні Усноісторичного клубу

Схожі статті: