Життя чи правда? Як виборювали незалежність України у мистецтві – Наталія Кушнірук

Наталя Кушнірук
Культурологиня, авторка публічних лекцій. Активно досліджує сучасне мистецтво, український авангард та мистецтво італійського Проторенесансу.
Розділ статті: Мистецтво

Як це було піднімати в мистецтві гострі політичні питання тоді, коли за це могли посадити у в’язницю, репресувати або розстріляти? Часом складається враження, що українське мистецтво розвивалося до «Розстріляного відродження», а далі була пустка аж до розвалу СРСР. Але ж ні, були ті, хто не боявся відстоювати свою позицію в мистецтві, навіть під час найжорсткіших репресій радянської влади. То якою ж була історія боротьби хоробрих українців за незалежність України в мистецтві?

Завдяки Василю Кричевському ми отримали проєкт Державного Герба УНР, дизайн українських грошей, державні клейноди, зрештою, національний український стиль модерн.

Василь Кричевський. Герб УНР
Василь Кричевський. 2 гривні

З ним конкурував Георгій Нарбут, який переїхав до Києва після проголошення І Універсалу. Хоч Нарбут і мав досвід роботи з геральдикою, все ж Кричевський на той час мав набагато краще відчуття «українського стилю». Тому Нарбут все активніше працює над вивченням давньоукраїнського мистецтва, козацького стилю, парсунних портретів. Український стиль, якого йому вдалося досягти, сприймався не як народний, а шляхетний. Це сподобалося Павлу Скоропадському, який внаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 року став головним гетьманом Української Держави. Варто розуміти, що до влади із собою він привів великих землевласників, підприємців та нащадків давніх козацьких родів. Зрозуміло, що шляхетний український стиль Нарбута – саме те, що було потрібно українському дворянству. Відповідно усі замовлення на герб, печатку, грошові купюри тепер доручають Георгію Нарбуту.

До нас дійшла лише обкладинка проєкту Державного Герба Української Держави, проте по ній теж можна зробити багато висновків. Перед нами фігури гетьмана, вченого і козака Мамая біля геральдичного дерева та робітник на фоні обеліску. Гетьман символізує владу, козак Мамай – ментальність, вчений з книгою – освіту. Тільки чому головний символ державності – щит із тризубом – тримає робітник, а не гетьман? Мабуть, це спроба показати важливі соціальні ролі в новій Українській Державі, а ще те, що всі попередні герби різних княжих родів тепер замінив один тризуб, який бере свій початок ще з князя Володимира Великого.

Георгій Нарбут Обгортка для проєкту державного герба України 1918

Особливо цікавою видається політична карикатура Георгія Нарбута «Пес Мочащій» 1918 р. Тут в образі собаки, який гадить на символи гетьманської влади, художник зобразив Симона Петлюру. Хоч пізніше у гетьманаті Нарбут теж розчарувався через їхню співпрацю з українофобами білогвардійцями.

Георгій Нарбут, Пес мочащій. 1918

Що в цей час відбувається на заході України?

Перша Світова війна, діяльність УСС, а після поразки Австро-Угорщини утворення ЗУНР. Серед числа січових стрільців було досить багато художників з професійною мистецькою освітою, яку вони здобували у польських, австрійських та інших вишах західної Європи – Лев Ґец, Осип Курилас, Едвард Козак, Юліан Буцманюк тощо. Вони на своїх картинах, листівках залишили багато свідчень про ті події. Тут і страшні бої, масові смерті людей від тифу, стрільці на впізнаваних вулицях Львова. Завдяки ним ми маємо візуально впізнаваний стиль легіону. Особливо цікаво дивитися на ці твори сьогодні : таке враження, ніби і не минуло понад сто років. Воїни під синьо-жовтими прапорами так само знищують російського ворога. До речі, автором прапору УСС є Іван Іванець – чудовий художник, мистецький критик.

Окремо варто згадати за Осипа Куриласа, який очолював Пресову Квартиру, що об’єднувала талановитих митців з УСС.

Він є автором понад 200 портретів різних діячів УСС, а ще ряду документальних картин про бої, створених у 1915-1921 рр. На жаль, 103 його картини з фондів сучасного Національного художнього музею ім. Андрея Шептицького були спалені у 1952 році.

Осип Курилас Портрет Олени Степанів, 1917 р Спалений у 1952 р

Тоді радянськими чиновниками та енкаведистами було знищено більше, ніж 2000 мистецьких творів, які не відповідали тогочасній ідеології. Спочатку їх перенесли до спецфонду, що у бібліотеці Стефаника, а потім просто знищили. Картини попалили, скульптури порозбивали. Сьогодні в колекції музею залишилось не більше десятка мистецьких творів часу 1915-1930-го років. А що вже говорити про стрілецьку тематику!

До речі, ось вам дуже цікавий факт про портрет Тараса Шевченка 1918 року авторства Осипа Куриласа. Сьогодні в експозиції Національного Художнього музею ім. Андрея Шептицького можна побачити портрет натхненного, усміхненого Шевченка, який дивиться вдалину і ніби промовляє: «Дивлюсь, аж світає…». Позаду нього зображені абстрактні хмаринки. Річ, безумовно, високохудожня, проте коли дізнаєшся, що у першому варіанті на фоні були зображені січові стрільці – контекст змінюється кардинально! Це ж супер бунтарська картина! Шевченко бачить світанок України, яка відроджується! Зрозуміло, що в первісному варіанті 1918 року картина вижити не могла у тій репресивній машині, тому одного дня 1946 р. Осип Курилас прийшов до тодішнього директора музею Іларіона Свенціцького і попросив закрити його в залі з портретом Шевченка. Там він на січових стрільцях намалював хмаринки. Очевидно, тільки це і вберегло картину від знищення у 1952 р. Тепер побачити Шевченка з січовими стрільцями можна лише на чорно-білому фото. Художник помер за рік до спалення своїх картин у злиднях у Львові, не маючи грошей навіть на їжу.

Осип Курилас Портрет Шевченка з січовими стрільцями позаду і без

Іншому художнику з УСС – Юліану Буцманюку пощастило трохи більше. Йому вдалося втекти з СРСР до Канади.

Яка найбільша цінність для нас з його творчості залишилась в Україні? Він розписав Церкву серця Христового у Жовкві, де розповів цілу історію становлення української державності. На фресці «Берестейська унія» зображені разом греко-католицькі та православні діячі – Іпатій Потій, Василь-Костянтин Острозький, Петро Сагайдачний.

Юліан Буцманюк Берестейська унія Герої козацької доби Фреска у

Цікаво, як Буцманюк впевнено зображує Акт Злуки. Біля ніг Богородиці впізнаються пейзажі Києва та Львова, а під ними – Петлюра, Грушевський, Скоропадський, Левицький, Вітовський, січові стрільці та пластуни. Окремий акцент на митрополита Андрея Шептицького та дівчину в розірваному одязі з хлопчиком на руках. То був символ Голодомору. Варто зауважити, що Юліан Буцманюк працював над розписами з 1910-го по 1939 рік. Упродовж цього часу він доповнював розписи новими актуальними сюжетами з політичного життя України, будучи їх сучасником. Друга світова війна, а потім радянська окупація не дали можливості закінчити розписи. Художник лише намітив композицію, фігури та орнаменти, але детально промалювати їх він так і не встиг, бо змушений був втікати від більшовиків у еміграцію.

Юліан Буцманюк Акт Злуки Фреска у церкві серця Христового Жовква
Юліан Буцманюк Образ Голодомору на фресці у церкві серця Христового

Акт Злуки зображений на картині Олени Кульчицької «Воз’єднання України» 1932 р. Художниця показує УНР та ЗУНР у вигляді двох дівчат, які обіймаються під рушником, який простягається від київських храмів до львівських.

Олена Кульчицька Воз’єднання України, 1932

Ще одним художником із лав січових стрільців, який працював над гострими політичними темами, був Едвард Козак. Йому теж, як і Буцманюку, довелося емігрувати, втікаючи від репресивної машини. Вже в еміграції видавав гумористичний журнал «Лис Микита», куди малював політичні карикатури з критикою сталінських репресій.

Більшість з цих карикатур актуальні і сьогодні, тому що критикують той самий режим, що і сьогодні в росії. Наприклад, в ілюстрації «Європа-тореадор перед наступом червоного бика» – Європа боїться, просить в Америки шаблю, а все це досі сприймається ніби якась вистава чи гра. Всі глибоко занепокоєні, а Європа боїться роздратувати оскаженілого російського бика. Або до болю актуальна тема «Відступлення українцям Криму» 1952 р. Особливо цікавим є випуск журналу «Лис Микита» за 10 березня 1953 року. Він став швидкою та влучною реакцією на смерть радянського тирана Йосипа Сталіна. Цей диявол з’явився з валізами до пекла, де перелякав усіх чортів. Ну хіба це не концерт Кобзона? Всі українці вже два роки в очікуванні прибуття нового московського тирана в пекло – путіна.

Едвард Козак Європа тореадор перед наступом червоного бика
Едвард Козак Відступлення Україні Криму, 1952
Едвард Козак Обкладинка журналу Лис Микита за 10 березня 1953

Тепер знову повернемося у 20-30 рр. і поглянемо, що ж такого політично важливого було у мистецькому житті радянської України.

Тут якраз активно працювало мистецьке угрупування бойчукістів, проте мало хто з них звертався до відверто конфліктних політичних тем. Василь Седляр помітно вирізнявся з їхньої компанії. Йому вдалося прийти від спокійної, трохи зажуреної виваженої іконної манери Михайла Бойчука до експресії.

Вже у 1927 р. він пише стінопис «Розстріл в Межигір’ї», де зобразив, як денікінці розстрілюють українців. Дмитро Горбачов звертає увагу, що це дуже «звукова» картина, адже тут можна навіть уявити звук – момент пострілу, тоді жахливий передсмертний крик, а потім – нічого, порожнеча. Це була одна з численних реальних історій про те, як росіяни просто так вдерлися в село і розстріляли ні в чому не винних простих селян. Згодом цю фреску облили кислотою, але на щастя, зберігся ще графічний малюнок Седляра з таким же сюжетом 1929 р.

Василь Седляр Розстріл в Межигір’ї, 1927 р

Василю Седляру довелося поплатитися життям через те, що він насмілився проілюструвати «Кобзар» гострими критичними ілюстраціями. Вони показують нам не Шевченка-романтика, лірика, як це було в попередніх традиціях ілюстрування його поезій, а бунтаря, який закликає порвати кайдани і вражою злою кров’ю окропити волю. «Кобзар» видавався двічі – перший раз у 1931 році, де було 50 великих графічних ілюстрацій та 26 маленьких. Вдруге – у 1933 році вже з кольоровими ілюстраціями.

Василь Седляр Ілюстрація до Кобзаря, 1931 р
Василь Седляр Ілюстрація до Кобзаря 1931 р
Василь Седляр Останню свитину з каліки знімають, бо нічим обуть

Що ж особливо розлютило радянських політиків, які підписали смертний вирок Седляру?

Художник зображує жандармів царя-батюшки у вигляді енкаведистів, всюди бунт і рішучість діяти так, як закликає Шевченко.

У роки Голодомору Косіор, Постишев і Каганович сприйняли такі речі як особисту образу. Навіть попри те, що Седляр з Бойчуком згодом намагалися вибороти собі життя шляхом возвеличення сюжетів про «трудящих» з портретами Сталіна, їх це не врятувало. З художника Івана Падалки вибили зізнання про те, що Седляр разом з Бойчуком та іншими учнями готував замах на вбивство Постишева. Після цих слів 26 листопада 1936 р. арештували Михайла Бойчука та Василя Седляра до в’язниці НКВС. 13 липня 1937 року Седляра разом Бойчуком, Падалкою та іншими бойчукістами було розстріляно за наказом Кагановича, Сталіна, Ворошилова та інших.

Хто найбільше зображував боротьбу українського народу за незалежність в часи Другої Світової війни?

Ніл Хасевич створив візуальний образ УПА. Він створив дереворити з портретами Романа Шухевича та Степана Бандери, критичні листівки та плакати на теми політики колективізації, сталінських репресій, волю українського народу та бофони (гроші, які перебували в обігу УПА з 1944 по 1950 роки).

Багато критичних ілюстрацій він створював для сатиричних журналів «Хрін» та «Український перець».

У гравюрі «Громадою обух сталіть та добре вигостріть сокиру» Ніл Хасевич закликає українців не просто гострити сокиру для бою, але і сталити обух, тобто зворотню сторону сокири. Це означає, що тил має бути таким же твердим і безкомпромісним, готовим відстояти свої цінності перед ворогом. Художник зображує рухому сокиру над головою Сталіна, який сидить на троні, що возвеличується на черепах. Хасевич вказує, що тиран забрався туди завдяки терору, зраді, підступу та обману.

Ніл Хасевич Громадою обух сталіть та добре вигостріть сокиру!

Окремо Ніл Хасевич акцентує увагу на святі української державності – 22 січня. Цей день є річницею Акту Злуки УНР та ЗУНР, що символізує єднання українських земель.

Ніл Хасевич 22 січня День Української Державності Дереворит

З 2018 року День Української Державності відзначають 28 липня, оскільки таким чином підкреслюють тисячолітню історію України та походження від князя Володимира Великого.

Ніл Хасевич не мав однієї ноги, і тому казав, що його зброя – це не кулемет, а різець. Він міг зробити собі блискучу кар’єру за кордоном, але обрав працювати в криївці УПА, за що його і розстріляли 4 березня 1952 року. Енкаведист Борис Стекляр, який керував справою Хасевича, прожив у Рівному аж до 2018 року, тобто до 95 років, так і не понісши покарання за вбивство геніального українського художника. Йому навіть вручали грамоти і подяки від СБУ, оскільки вони вели свою історію від НКВС та КДБ.

А як же українські художники боролися за національну ідею після Другої Світової війни?

У шістдесяті роки ХХ століття активізувалася група художників, які дозволяли собі працювати набагато сильніше та експресивніше, ніж дозволяв канон соцреалізму. Вони оформлювали публічні простори, стіни заводів, дитсадків, автобусних зупинок, вокзалів, станцій метро тощо. Правда, окрім аванґардних підходів до їх виконання, вони не боялися критикувати радянський режим. Мабуть, тому що після смерті Сталіна мистецьке життя трохи пожвавилося і митці відчули «відлигу».

Найвідомішою з художників-шістдесятників є Алла Горська. В ескізі до вистави Івана Драча «Ніж у Сонці» художниця тонко і майстерно передає настрій жахливих трагедій українського народу – сталінських репресій, Голодомору, крику про небезпеку всьому людству – ядерної катастрофи. Перед нами на передньому плані жінка з хлопчиком. Вона закриває голову кулаком, у неї на обличчі шрами. Вона ніби намагається захистити себе і своє дитя. У хлопчика ж напружені кулаки, ніби готові до бою, та зав’язані очі. Мабуть, це і є головний герой, якого Іван Драч кличе врятувати сонце. А в сонце встромлений ніж, з нього стікає кров у вигляді дівчини, що тягнеться до скелету. Алла Горська працює такими ж метафоричними архетипними образами, як і Іван Драч. Загалом перед нами постає гостра і експресивна картина, що прочитується тільки в комплексі з поемою «Ніж у Сонці». Для радянських людей, заляканих тоталітарною системою, це було щось дуже нове і бунтарське. Ця напруга, нескореність, спротив відчувається і в її ліноритних портретах Тараса Шевченка, Івана Світличного та Василя Симоненка.

Алла Горська Ескіз до вистави Ніж у Сонці Івана Драча, 1962

Друг Алли Горської – художник Опанас Заливаха, який разом із нею працював над вітражем «Шевченко. Мати» до 150-річного ювілею поета для «червоного» корпусу Київського Університету. Цей вітраж одразу завісили тканиною, а потім розбили, оскільки Шевченко тут постає не в канонічному образі дідуся-лірика, а як бунтар із закликом порвати кайдани.

Опанаса Заливаху арештували в один вечір разом з Іваном Світличним. Їх посадили в різні авто та повезли в різні частини СРСР. Попри ув’язнення, Заливаха після звільнення продовжує писати картини на незручні політичні теми – наприклад, роботи «Розвинутий соціалізм» або «Визволителі прийшли», де він показує справжню сутність Радянського Союзу.

Опанас Заливаха Визволителі прийшли
Опанас Заливаха Розвинутий соціалізм

Особливість українського народу в тому, що навіть у найтемніші часи у нас є люди-промінчики, які своїм сміливим мистецтвом не бояться показувати нам правильний шлях. Навіть у часи найбільших репресій, коли, здається, можливостей показувати правду немає зовсім, серед українців знаходяться такі люди, як Василь Седляр, Ніл Хасевич, Осип Курилас чи Алла Горська, які готові були пожертвувати своїм життям, аби донести до людей правду – в Україні чи за її межами. Сьогодні ми вже можемо відверто і з гордістю розповідати про справжній «Літопис Незламності» українського мистецтва.

Джерела
16 Вересня 2023
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: